Для кожної демократичної країни суспільні відносини є основною складовою її існування. Вони підтримують суспільство, забезпечують його стабільність, розвиток, процвітання та подальше удосконалення людини та держави в цілому. На сьогоднішній день українське законодавство продовжує розглядати теоретичні питання щодо удосконалення політичної системи України, зокрема питання державного устрою, законотворчості Всеукраїнського референдуму, оптимізації повноважень Президента України, структури і правових засад діяльності Верховної Ради, концептуальні підходи до створення Коифікаційної Комісії України. Тому питання проблем правового регулювання суспільних відносин в умовах сучасних реформаційних процесів законодавства набуває високої актуальності для життєдіяльності нашої держави. На сучасному етапі Україна переживає реформаційний підхід у всіх галузях суспільного і державного життя. Однією з таких галузей є Програма збереження навколишнього природного середовища.
Ратифікувавши Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії ї їх державами-членами, Україна отримала інструмент для відповідних перетворень. Виконання положень вказаної Угоди дає можливість Україні стати повноцінним членом в ЄС. У зв’язку з цим Президентом України було схвалено Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020", яка визначила першочергові пріоритети оборонних, політико-правових, соціально- економічних умов розвитку України[1].
Особливу увагу зосереджено на безпеці життя та здоров'я людини, яка неможлива не тільки без ефективної медицини, захищеності соціально вразливих верств населення, але і без безпечного стану довкілля, доступу до якісної питної води, а також без безпечних харчових продуктів та промислових товарів. Проблема попередження і ліквідації суперечливих ситуацій в правовому регулюванні суспільних відносин регламентована багатьма нормативно- правовими актами різної юридичної сили. Проте кількість зростання законодавства не означає його якісної досконалості через те, що не становить єдиної системи, містить колізії та прогалини[2,c.162].
У зв'язку з цим основними напрямами у врегулюванні суспільних відносин при надзвичайних соціальних ситцуаціях є формування правового простору, а саме: • Підвищення стійкості та ефективності функціонування об'єктів та галузей економіки; • Вдосконалення та забезпечення реалізації соціальної політики держави у сфері функціонування державної системи і реагування на надзвичайні соціальні ситуації; • Фінансове та матеріально-технічне забезпечення; • Контроль з боку держави та нагляд за виконанням заходів щодо забезпечення реалізації суспільних відносин з боку суспільних суб'єктів; • Самосвідоме ставлення суб'єктів суспільних відносин до неухильного їх здійснення; Законодавство у сфері регулювання суспільних відносин при виникненні надзвичайних соціальних ситуацій включає в себе значну кількість нормативно-правових актів. Я вважаю, що головними напрямами вдосконалення нормативно-правового забезпечення державного регулювання щодо суспільних відносин є наступні: • Удосконалення процедур оцінки соціуму та соціального захисту населення; • Врахування міжнародних, національних, регіональних та місцевих особливостей розвитку; • Стимулювання обізнаності широких верств населення з новітніми нормативно-правовими актами, що стосуються суспільних відносин та соціуму взагалі; Проблема регулювання суспільних відносин та забезпечення громадської безпеки набула особливої актуальності в умовах ситуації, яка склалася в Україні наприкінці 2013 року та триває досі. Революція Гідності відкрила нові можливості для реформування політичної системи України. До того ж потрібно констатувати складність політичної і економічної ситуації в Україні через причини суб'єктивного і об'єктивного характеру. Після зміни влади залишилися побудовані на корупційно-бюрократичних засадах неефективні економіка і державно-політична система суспільства. Потрібна радикальна, системна, сутнісно-організаційна і негайна реконструкція основних засад механізму управління суспільством та державою. Сьогодні правове становище Верховної Ради України гіперболізоване. Вона необґрунтовано домінує над іншими гілками влади. Гілки влади мають бути рівноправними у розподілі своїх повноважень. ВРУ не повинна мати право наділяти саму себе, а особливо інші гілки влади, владними повноваженнями.
Для забезпечення якості законодавчої роботи ВРУ, потрібно: 1. Відмовитись від системних виборів за партійними спискам. Як показує практика, партії включали до своїх списків не завжди тих, хто становить інтелектуальний потенціал України і може забезпечувати високу якість законодавства. Натомість, партії мають висувати своїх кандидатів у виборних округах на рівні з іншими суб'єктами виборного процесу і там доводити якісні переваги свого кандидата; 2. Кількісний склад ВРУ скоротити до 150 народних депутатів, тобто по 6 народних депутатів від кожної адміністративно-територіальної одиниці(області та АР Крим); 3. Одна й та сама особа повинна обиратися до ВРУ як і Президент України – не більше двох разів; 4. Робота депутатів повинна здійснюватися у сесійному порядку та на безоплатній основі, щоб працювали люди, які зацікавлені в плюралістичному розвитку та процвітанні нашої країни; Систематичне удосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення, приведення його у відповідність до соціальних та економічних можливостей держави є важливим фактором підвищення ефективності діяльності держави щодо регулювання суспільних відносин в умовах реформаційних процесів законодавства.
Література:
1. Указ Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020» від 12.01.2015р. №5/2015// zakon2.rada.gov.ua
2. Хаустова М.Г.Трансформация правовой системы Украины в условиях глобализации: общетеоретические аспекты// Журнал «Legea și viața» ("Закон и Жизнь") Республика Молдова–– №8(272), 2014. – С.166-172.
_____________________________
Науковий керівник: Хаустова Марина Геннадіївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|