Останні роки Україна невпинно рухається у напрямку євроінтеграції. У зв’язку з цим на державному рівні гостро постало питання становища ЛГБТІК (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, інтерсексуали, квір) - спільноти, адже однією з умов входження у Європейське співтовариство є відповідність рівня захисту прав людини європейським стандартам. Існують пропозиції на конституційному рівні про включення до переліку названих у статті 24 Конституції України підстав, за якими заборонено дискримінацію, таких ознак як гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація. Такі зміни в подальшому мали б вплинути на положення Кримінального кодексу України, зокрема статтю 161, де також наводиться перелік дискримінаційних ознак у складі злочину про порушення рівноправності громадян. З щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини у ВРУ про стан дотримання прав та свобод людини в Україні за 2015 рік, зрозуміло, що в українському суспільстві зберігається високий рівень упередженості до представників ЛГБТ-спільноти, що проявляється в численних випадках дискримінації, на повагу до людської гідності, свободи слова та мирних зібрань, а також у вчиненні злочинів на ґрунті гомофобної та трансфобної нетерпимості. Омбудсмен наголошує, що ефективній боротьбі із проявами дискримінації щодо ЛГБТ перешкоджає відсутність необхідних правових механізмів, зокрема необхідна модернізація кримінального законодавства з метою встановлення більш суворого покарання за злочини, скоєні з мотивів гомофобної або трансфобної нетерпимості [1].
Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Однією із гарантій захисту конституційних прав громадян є ст. 161 КК України. Так одною з форм об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 161 КК України, є пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та законні права. Права представників ЛГБТ часто порушуються ґрунтуючись лише на ЛГБТ-статусі. Наприклад, ЛГБТ-особи змушені страждати від порушень права на недоторканність приватного життя, права на освіту, права на сімейне життя, житлово-трудові права, зокрема, коли вони піддаються дискримінації за ознакою своєї сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності [2]. Так, обмеження конституційних прав представника ЛГБТІК-спільноти можливе при наданні переваги перед ним іншим громадянам з т.зв. традиційною орієнтацією при прийомі на роботу, навчання, в той час як потерпіла особа повинна бути прийнятою зважаючи на законні підстави. Або ж такий поширений випадок, коли при звільненні з роботи (наприклад, при скороченні робочих місць) сексуальна орієнтація розглядається як підстава для звільнення особи [3]. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують собою дійсну позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками. З самої диспозиції статті зрозуміло, що перелік ознак за яким можлива дискримінація у світлі даного складу злочину є невичерпним. Але статистичні дані, зокрема неурядової громадської організації Центр «Наш світ», свідчать про те, що зважаючи на інформацію про 71 інцидент на ґрунті нетерпимості щодо ЛГБТ, у тому числі 32 факти фізичного насильства та 2 факти завдання шкоди майну, у жодному з випадків вчинення кримінального правопорушення щодо ЛГБТ протиправні дії правопорушників поліція не кваліфікувала за статтею 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Наприклад, Приморським відділом поліції у м. Одесі ГУ НП в Одеській області розслідувалося кримінальне провадження з кримінально-правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство), попри те, що слідчим було встановлено, що зловмисники діяли з мотивів «неповаги до осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації». Це у свою чергу свідчить про невзяття до уваги як правоохоронними органами, так і судами України таких дискримінаційних ознак, адже невичерпний перелік не зобов’язує їх в обов’язковому порядку зважати на таку ознаку, що характеризує потерпілого. Зрештою, цей невичерпний перелік надає певну дискрецію правоохоронним органам чи то суду вибирати чи була наявна дискримінація, чи ні. А зважаючи на загальне негативне ставлення українського суспільства до представників сексуальних меншин, не завжди вирішення даної категорії справ відбувається в полі дотримання верховенства права та захисту прав уразливої категорії громадян. Та й ускладнює саме притягнення до кримінальної відповідальності порушників чужих прав те, що даний злочин має формальний склад, а отже, принаймні в простому складі не передбачає наслідків, достатнє лише вчинення дискримінаційної дії. Переконана, цей факт ще більше породжує байдужість у правоохоронній системі.
Кваліфікований склад даного злочину, передбачений у ч.2 ст.161, встановлює кримінальну відповідальність за вказані вище дії поєднані із насильством, обманом або погрозами, а також вчинені службовою особою. Поняття насильства передбачає всі види спричинення шкоди здоров'ю: завдання ударів, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, за винятком випадків спричинення тяжких тілесних ушкоджень, які кваліфікуються за сукупністю злочинів [3]. І в даному випадку також має велике значення вказівка в диспозиції статті серед дискримінаційних ознак на ознаку сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Адже якщо брати до уваги, наприклад, санкцію за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, то максимально можливе покарання – обмеження волі на строк до двох років. Максимальна ж санкція за таке ж легке тілесне ушкодження, але поєднане з прямим чи непрямим обмеженням прав за певними дискримінаційними ознаками суттєво вища, а саме – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. Тому власне для якіснішої кримінально-правової охорони прав людини та громадянина, зокрема представника ЛГБТІК-спільноти, важливим є чітке передбачення такої ознаки як сексуальна орієнтація чи то гендерна ідентичність у диспозиції ч.1 ст. 161 ККУ.
Щодо особливо кваліфікованого складу даного злочину, то його кваліфікуючими ознаками є або вчинення організованою групою осіб, або ж спричинення такими діяннями тяжких наслідків. Як відомо, «тяжкі наслідки» - оціночне поняття у кримінальному праві України і у кожному випадку різняться. При порівнянні ж санкцій, до таких у даному складі злочину можна віднести заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, заподіяння великої матеріальної шкоди, а також доведення до самогубства. Останній з можливих наслідків – достатньо вразливе явище у середовищі ЛГБТІК-ком’юніті, враховуючи нищівні статистичні дані: підлітки, які ідентифікують себе як геї в 2–3 рази частіше здійснюють самогубство, аніж їх однолітки (хоча в деяких дослідженнях, ця цифра сягає 6–30 разів), і спроб самогубства серед молоді ЛГБТ в цілому, як повідомляється, в 3–7 разів вища, ніж серед гетеросексуальної молоді [4]. Для цих молодих людей, тиск зі сторони сім’ї або соціального середовища, що змушує їх відповідати гетеросексуальним нормам, робить їх схильними до психічних розладів здоров’я. Рівень самогубств і спроб самогубства серед дорослих ЛГБТ також вищий, ніж у гетеросексуальних представників суспільства. Тому обмеження прав і будь-яка дискримінація є великим фактором ризику для життя і здоров’я таких осіб, а отже, держава повинна скоротити ці ризики правильним нормативним механізмом захисту їх прав [2].
Включення до переліку підстав, за якими можлива дискримінація відповідно до статті 161 КК України, таких ознак як «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність» сприятиме якісній кримінально-правовій охороні прав та законних інтересів уразливих груп населення.
Література:
1. Щорічна доповідь Уповноваженого з прав людини 2015. – Електронний режим доступу до ресурсу: http://www.ombudsman.gov.ua/
2. Охорона здоров’я і права людини: ресурсний посібник © І.Я. Сенюта, наукове редагування, українське видання. – Електронний режим доступу: http://www.harvardfxbcenter.org/
3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.
4. Расел Ст., Джойнер К. «Сексуальна орієнтація підлітків і ризик самогубства: дані національного дослідження». – Американський журнал громадської охорони здоров’я (2001).
_____________________________________
Науковий керівник: Гумін Олексій Михайлович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права та процесу НУ «Львівська політехніка»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
