Реалії сьогодення, що пов’язані з безліччю конфліктів та спорів на міжнародній арені вказують на необхідність дослідження мирних засобів вирішення міжнародних спорів як засобу підтримання миру і безпеки в міжнародному співтоваристві.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Статуту ООН, всі Члени Організації Об’єднаних Націй розв’язують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку і справедливість [1]. Аналогічне положення міститься і в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй [2].
Загалом, міжнародний спір визначається як протиріччя між державами, що можуть або не можуть ставити під загрозу міжнародний мир та безпеку.
Аналіз наукової літератури дозволяє визначити такі основні нормативно-правові акти щодо мирних засобі розв’язання міжнародних спорів:
- Статут ООН 1945 року;
- Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй 1970 року;
- Конвенція про мирне розв’язання міжнародних зіткнень 1907 року;
- Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 року.
Глава VI Статуту ООН містить положення щодо мирного розв’язання спорів.
Так, вказаний нормативно-правовий акт в статті 33 передбачає такі засоби вирішення міжнародного спору:
1) переговори;
2) обстеження;
3) посередництво;
4) примирення;
5) арбітраж;
6) судовий розгляд;
7) звернення до регіональних органів або угод;
8) інші мирні засоби на власний розсуд [1].
Таким чином, аналіз цього переліку засобів врегулювання спорів дозволяє зробити такі висновки: по-перше, вказані засоби є невичерпними, тобто обрання сторонами інших мирних засобів вирішення міжнародного спору не є порушенням норм Статуту ООН; по-друге, вказані засоби можна диференціювати на судові (арбітраж, судовий розгляд) та дипломатичні способи вирішення міжнародних спорів в залежності від того, чи приймають участь певні судові установи у розв’язанні спору, що виник між сторонами.
Пропоную розглянути детальніше окремі засоби вирішення міжнародних спорів.
Так, говорячи про переговори, маємо на увазі самостійне вирішення спору між його сторонами без участі третіх осіб. Вказаний засіб вирішення міжнародних спорів є одним із найпоширеніших та використовується майже у кожному спорі, зокрема, які початкова стадія його вирішення. При неможливості врегулювання міжнародного спору шляхом переговорів сторони можуть використовувати інші засоби.
При посередництві в регулювання спору вступає третя сторона, яка може бути як міжнародною організацією (її органом), так і певною державою. Метою посередника є ініціювання початку переговорів та пропозиція шляхів вирішення спору.
Процедура примирення як засіб вирішення міжнародного спору зустрічається, наприклад, в Конвенції з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ. Для виконання примирення діє Комісія з примирення, до складу якої входять світові посередники. Вказана Комісія після вивчення матеріалів щодо спору складає доповідь, в якій містяться пропозиції з його врегулювання. Проте слід зазначити, що рішення Комісії не є обов’язковим, адже сторони протягом тридцяти днів можуть як погодити, так і висловити свою незгоду [3].
Також у вищезазначеній Конвенції регулюються питання щодо здійснення арбітражу як засобу вирішення міжнародних спорів. Відповідно до п. 2 ст. 2, арбітраж здійснюється Арбітражним трибуналом, що створюється для кожної суперечки [3]. Слід звернути увагу, що, на відміну від доповіді Комісії з примирення, рішення Арбітражного трибуналу є остаточним та оскарженню не підлягає.
Якщо вести мову про судовий розгляд як засіб вирішення міжнародних спорів, то, безумовно, слід вказати про Міжнародний суд ООН як одну з визначних міжнародних судових установ. Статут Міжнародного суду ООН визначає обов’язковість рішень суду для сторін спору без права оскарження. Перегляд судового рішення можливий лише у випадку нововиявлених обставин [1].
Проаналізувавши мирні засоби вирішення міжнародних спорів, можна дійти до висновку, що дипломатичні засоби не завжди можуть бути ефективними при розв’язанні спорів, адже сторони спору залишають за собою можливість прийняття остаточного рішення по даному спору, у той час як рішення судових органів є остаточними і лише у виняткових випадках підлягають перегляду.
Проте, на нашу думку, досить проблемним є питання виконання судових рішень, адже ця процедура покладається на держав-сторін спору, що не є дуже ефективним. Так, у міжнародних документах не регулюється процедура виконання стороною судового рішення та відсутні механізми впливу на державу з метою зобов’язати її до виконання певного рішення. Таким чином, перед міжнародною спільнотою стоїть завдання не тільки визначити засоби врегулювання міжнародних спорів, а й врегулювати процедуру виконання судових рішень та рішень міжнародних арбітражів.
Література:
1. Статут Організації Об’єднаних Націй та Статут Міжнародного Суду [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_010/page.
2. Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, прийнята резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24 жовтня 1970 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_569.
3. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_a11.
_______________________
Науковий керівник: Ісакова В.М., кандидат юридичних наук, асистент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
