Зараз триває підготовка нових співробітників поліції. Початок діяльності нової служби патрульної поліції – це рішучий крок у процесі реформування системи правоохоронних органів. Ця реформа спрямована, на зміну негативних стереотипів стосовно їхньої служби, зокрема формування позитивних уявлень про престиж Національної поліції. Ця реформа була впроваджена адже стара міліція не мала навичок, які зараз має теперішня. Однією з їхніх проблем було те ,що вони не вміли правильно спілкуватися та поводитись з людьми. Адже давайте згадаємо 2013-2014 роки, коли «БЕРКУТ» почав розтрілювати простих мітингувальників. Зараз актуальною проблемою підвищення рівня довіри населення до поліції можна вважати проблему професійного спілкування патрульних поліцейських із представниками різних типів суспільства. Комунікативна сфера є особистісним утворенням і в кожного індивідуальна, адже залежить від особливостей соціалізації.
Звісно ж не всі люди можуть поводитися відповідно до загально-визначених соціальних норм, законів, які схвалює суспільство. Тому культура спілкування патрульних поліцейських визначається тим, чи залишаються вони ввічливими у різних ситуаціях, пов’язаних із їхньою професійною діяльністю, чи виявляють вони толерантність, зберігають витримку, не відповідаючи грубістю на грубість навіть у конфліктних ситуаціях.
Поліцейський має діяти в межах закону і не вдаватися до вчинків, які б викликали негативний резонанс у суспільстві. Толерантність, коректність, уміння спілкуватись із людьми, чистота мовлення патрульного поліцейського – це головні ознаки гідної поведінки представника Національної поліції України. Адже суспільство і так зараз дуже скептично ставиться до поліції, вважаючи її такою ж як і попередня міліція. Тому потрібно вміти знайти правильний підхід до певної категорії суспільства[1].
Особливу увагу патрульний має приділяти спілкуванню зі злочинцем. Під час припинення правопорушення чи затримання злочинця патрульний змушений спілкуватися з особами, поведінка яких є аномальною. Таких осіб потрібно завжди уважно вислуховувати, виявляючи психологічну стійкість. Опинившись в екстремальній ситуації, патрульний намагається схилити правопорушника до відмови в учиненні правопорушення чи проступку. Для того, щоб переконати осіб з антисоціальною спрямованістю припинити правопорушення, потрібно намагатися спілкуватись у звичній для них манері. У таких випадках патрульному потрібно подолати власну збудженість і знизити агресивність затриманого. У разі виникнення розбіжностей під час дискусії потрібно вибудувати таку мовно-психологічну схему, яка б одразу спонукала до досягнення повної або часткової згоди. До того ж, потрібно вибудовувати комунікативну стратегію спілкування таким чином, щоб встановити цілісну картину події або з’ясувати причини та мотиви того, що спонукало вчинити той чи інший ресоціалізований вчинок. Інколи особа з певними відхиленнями не розуміє значущості власних дій та агресивно сприймає патрульних поліцейських. Правоохоронці в таких випадках можуть демонструвати силу й рішучість власних дій із метою психологічного тиску. Водночас бажано уникати застосування сили та все вирішувати шляхом діалогу в мирному контексті [2].
Окремо можна розглянути етику спілкування слідчого зі злочинцем при попередньому розслідуванні. Розслідування злочинів є специфічним видом юридичної діяльності і зумовлене характером завдань слідчого та обставинами, в яких йому доводиться діяти.
Слідчий має широкі владні повноваження (зокрема, й на обмеження основних прав і свобод людини і громадянина), право застосовувати заходи державного примусу, а також самостійно негласно вести слідство і приймати важливі рішення. Така робота часто вимагає надмірних навантажень. Слідчий, обмежений жорсткими строками розслідування, мусить мати справу з тими, хто прагне приховати істину, розкриття якої є його професійним обов'язком. Люди, з якими він спілкується у процесі професійної діяльності, певною мірою причетні до розслідуваного злочину чи судочинства з кримінальної справи. Це обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, їх представники, захисник обвинуваченого, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. Спілкування і відносини з ними складні, нерідко пов'язані з моральними проблемами. Професійна діяльність слідчого потребує високо-розвинутих фахових і моральних якостей, насамперед почуття відповідальності, об'єктивності й неупередженості, пильності, чесності, справедливості, гуманності, високої культури спілкування[3].
У своїй діяльності слідчий керується процесуальними, криміналістичними і моральними правилами. Процесуальні норми вказують, що саме, в яких формах і в якій послідовності слід робити, провадячи слідство. Рекомендації криміналістики допомагають обрати тактику, ефективні прийоми і методи розкриття злочину і викриття винуватих. Зважаючи на моральні норми, оцінюють допустимість конкретних прийомів розслідування крізь призму моральних принципів. Усі види правил взаємопов'язані і не повинні суперечити одне одному. Визначальну роль серед них відіграє закон, який має бути високоморальним і доцільним. Це, однак, не звільняє слідчого від неухильного дотримання моральних норм. Проте ними нерідко нехтували в тоталітарних державах.
Антигуманною є концепція, яка тлумачить розслідування як боротьбу слідчого з обвинуваченим. Унаслідок цього зроблено спробу легітимізувати численні порушення вимог моралі, зокрема різноманітні слідчі хитрощі та пастки, що межують з обманом, провокацією. Це розпалювання конфлікту між учасниками злочину, залучення до його розкриття екстрасенсів, гіпнотизерів, віщунів[4].
Неприйнятним є й погляд на попереднє слідство як на конфлікт сторін, що протиборствують. Це зумовило абсолютизацію обвинувальних функцій слідчого, зосередження його діяльності на виявленні обставин, що роблять вину обвинувачуваного тяжчою, ігнорування обставин, які його виправдовують чи пом'якшують вину. Ця точка зору суперечить вимогам неупередженого, об'єктивного розслідування обставин справи в інтересах істини і справедливості. Та чи не найгрубішим порушенням права і принципів моралі є використання свідчень обвинувачуваного проти себе. Неприпустимим є одержання показань шляхом насилля, погроз, обману.
Слідчий зобов'язаний роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечувати можливості реалізації цих прав. Особливо важливим правовим і моральним його обов'язком є турбота про потерпілих. Слідчий повинен бути коректним з ними незалежно від їх становища у справі (обвинувачуваний, потерпілий чи свідок) і їхньої поведінки.
Література:
1. Еникеев М.И. Психологічний енциклопедичний словник.- М .: Проспект, 2010. - 560 с.
2. Панфілова А.П. Теорія і практика спілкування: М .: Видавничий центр «Академія», 2007. - 288 с.
3. Светлишева О.Ю. Особливості спілкування співробітників ОВС з різними категоріями громадян.- М .: Юрист, 2009. - 435 с.
4. Цвєтков В.Л., Шевченко В.М., Шаматава Е.Н. Психологія оперативно-розшукової діяльності.- М .: Юнити-Дана, 2010. - 256 с.
5. Цвєтков В.Л. Юридична психологія. Навчальний посібник.- М .: Инфра-М, 2011. - 608 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
