За напрямками інформаційної діяльності суб’єктів відповідних відносин міжнародне законодавство напрацювало окремі нормативно правові акти вузької спеціалізації. Вони спрямовані на забезпечення умов для розвитку й охорони всіх форм власності на інформаційні ресурси, створення та вдосконалення регіональних і національних систем і мереж, забезпечення їхньої взаємодії в інформаційному просторі, запровадження умов для інформаційного забезпечення юридичних і фізичних осіб та інших споживачів інформації на основі використання національних інформаційних ресурсів, гарантування інформаційної безпеки. Так, отримали відповідне спеціальне забезпечення такі інститути інформаційного права, які регулюють питання державної таємниці, обігу програмних продуктів, купівлі та продажу інформаційних продуктів і послуг, телекомунікацій і зв’язку, використання штучних космічних об'єктів, інформаційної інтелектуальної власності, інформаційної безпеки тощо [1, 10-11].
Приміром, право на доступ до інформації розглядається в якості одного з процесуальних екологічних прав за Оргуською конвенцією, прийнятою Європейською Економічною Комісією ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Згідно з ч. 3 ст. 3 цього міжнародного акту Кожна зі Сторін сприяє екологічній просвіті та підвищенню рівня поінформованості громадськості з проблем навколишнього середовища, особливо стосовно одержання доступу до інформації, участі в процесі прийняття рішень і доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища [2]. Слыд зазначити, що екологічні проблеми кидають виклики традиційному міжнародному правопорядку, при цьому виникає протиріччя між принципом невід'ємного державного суверенітету над природними ресурсами (включаючи право держави визначати основи природоохоронної політики) і принципом взаємозалежності компонентів навколишнього середовища, яка не визнає державних кордонів і державного суверенітету [3, c. 10]. Аби врегулювати вказані суперечності у принципі № 10 Декларації по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р) було проголошено право кожної людини на інформацію щодо довкілля. На національному рівні кожна людина повинна мати відповідний доступ до інформації, що стосується довкілля, яка є в розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про небезпечні матеріали і діяльності в їх громадах, і можливість брати участь в процесах прийняття рішень. Держави розвивають і заохочують інформованість і участь населення шляхом широкого надання інформації [4].
У міжнародно-правовий спосіб регламентовані і окремі аспекти технічного характеру стосовно інформаційного обороту. Це стосується, передовсім, поширення нових технологій та їх ефективної експлуатації, врегулювання транскордонних інформаційних потоків у Європі, встановлення тарифів і стандартів на передачу інформаційних ресурсів, розподілу і використання радіочастот, штучних космічних об’єктів. Такими регулюючими актами є Резолюція № 37/92 Генеральної Асамблеї ООН «Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення» від 10 грудня 1982 року [5], Меморандум Європейської асоціації кабельного зв’язку «Інформаційне суспільство – розвиток телекомунікацій», Конвенція, що засновує Європейську Організацію Супутникового Зв'язку "EUTELSAT" від 15 липня 1982 року [6]. В цьому контексті значна увага приділяється організаційній та технічній пересторозі для зловживання інформаційними правами та поширення заборонених ресурсів і використання для цього незаконних інформаційних технологій. До прикладу, у 1974 році в Брюсселі була підписана Конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники. Мета Конвенції - запобігти несанкціонованій ретрансляції для населення телевізійних програм, що передаються через супутник і призначених тільки для прийому заздалегідь визначеними (фіксованими) станціями. Учасники Конвенції зобов'язалися запобігати поширенню на своїй території сигналів тими органами, для прийому якими сигнали не призначені [7]. У 1965 році в рамках Ради Європи було укладено Угоду про запобігання мовленню зі станцій за межами національних територій. Воно передбачає боротьбу з поширенням "піратської" недобросовісної реклами з борту морських суден, що перебувають у відкритому морі [8]. Важливими також є положення Окінавскої Хартії глобального інформаційного суспільства, затвердженої лідерами країн "Великої Вісімки", які підкреслюють необхідність здійснення відповідної політики і розробки нормативної бази, що стимулюють конкуренцію і новаторство, раціональне використання цифрових технологій задля забезпечення економічної та фінансової стабільності, що сприяє оптимізації глобальних мереж, боротьбі зі зловживаннями, які підривають цілісність мережі, по скороченню розриву в цифрових технологіях, інвестування в людей та забезпечення глобального доступу та участі в цьому процесі (ст. 6-9) [9].
Окреме місце в міжнородному інформаційному правовому регулюванні займає проблематика визначеності юридичних механізмів діяльності засобів масової інформації. Конвенція Ради Європи про транскордонне телебачення 1989 року визначає основні засади такого виду інформаційної діяльності як телерадіомовлення, його впливу на моральність і громадську думку, незалежно від того, як передається сигнал, кабельним телебаченням, наземним передавачем або супутником (стаття 3) [10]. У Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року держави-учасниці його закріпили свої наміри сприяти поліпшенню поширення на їх території газет і друкованих видань (періодичних і неперіодичних) з інших держав на основі укладання між їх фірмами і компетентними організаціями відповідних угод і контрактів [11]. Основним принципом функціонування ЗМК у правовій державі є їхня свобода. Закони про інформацію та комунікацію повинні забезпечувати збалансованість і врівноваженість інтересів усіх суб'єктів правовідносин у цій сфері, надавати необхідні, можливі та достатні засоби для виявлення поглядів, обміну інформацією та ідеями і припинення зловживань свободою слова. В Європі інтенсивно створюються інформаційні кодекси для галузей і підгалузей інформаційного права, запроваджуються правові норми та принципи регіональних міжурядових організацій для забезпечення потреб інформаційного суспільства, для трансформації основних законів і чинного законодавства держав Європи [12, c. 114-115].
І все ж. головним напрямком руху світового комунікаційного законодавства є гарантування свободи слова та масової інформації, що стає визначальним чинником демократичного суспільства. Власне, свобода слова є засобом з'ясування істини, публічні обговорення різних суспільнио важливих питані виступають як досить ефективний спосіб розвитку фундаментальних інформаційних ресурсів, визначає їхню корисність для функціонування демократії. Свобода вираження поглядів спирається на ідею про те, що вільна передача почуттів, думок та ідей є важливою ознакою розвитку особистості в суспільстві. Бажання переконувати, вражати, стверджувати чи надихати завжди було яскравою ознакою, що характеризувала та визначала кожну ситуацію в суспільстві. Так само й здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення може бути вкрай важливою для формування особистих переконань, що лежать в основі здатності до самовизначення. Втім, незаперечним є те, що певні висловлювання та ідеї можуть зашкодити суспільним інтересам, і держава має запобігати цьому.
Серед правового міжнародного інструментарію, призначеного для врегулювання юридичного статусу професійної діяльності ЗМК та журналістів, забезпечення їхньої свободи та незалежності, слід згадати Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи 1003 від 1993 року «Про етичні принципи журналістики», у якій йдеться про вільний доступ до професії та професійної діяльності, невтручання у діяльність журналістів з боку органів державної влади. В цьому акті, зокрема, вказується, що основним принципом будь-якої етичної засади журналістики є те, що повідомлення та міркування слід чітко розділяти, змішувати їх недопустимо. Повідомлення — це інформація про факти й події, тоді як міркування — це вираження поглядів, ідей, вірувань або оціночних суджень з боку медіа-компаній, видавців і журналістів. Тож, поширення повідомлень має базуватися на принципі достовірності, що забезпечується відповідними засобами перевірки й доказів, а також на неупередженості подання, опису й розповіді. Чутки не повинні бути складовою повідомлень. Заголовки та виклад повідомлень мають відображати сутність представлених фактів і даних якомога точніше (п. 3, 4) [13].
Джерела:
1. Макаренко Є. А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи/ Автореф. дис. … докт. політ. наук. 23.00.04. – К.: Нац. Універ-т імені Т.Шевченка, 2002. – 22 с.
2. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25.06.1998 року. Конвенцію ратифіковано Законом N 832-XIV від 06.07.99 року. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/994_015.
3. Задорожній О.В, Медведєва М.О.. Міжнародне право навколишнього середовища: Підручник. – К. Промені., 2010. - 509 c.
4. Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку. Прийнята Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку, 3-14 червня 1992 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_455.
5. Резолюція 37/92 Генеральної Асамблеї ООН "Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення" від 10 грудня 1982 року. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_595.
6. Конвенція, що засновує Європейську Організацію Супутникового Зв'язку "EUTELSAT" від 15 липня 1982 року. Рада Європи. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_578.
7. Конвенція ООН про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутник від 21 травня 1974 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_250.
8. European Agreement for the Prevention of Broadcasts transmitted from Stations outside National Territories, Strasbourg, 22.I.1965 / / CETS № 053.URL: https://rm.coe.int/168006ff50.
9. Окінавская Хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_163.
10. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 05 травня 1989 року, Страсбург, (із змінами 2002 р.) Конвенцію ратифіковано із заявою та застереженням Законом України № 687-VI від 17.12.2008 р.; URL: /http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_444.
11. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_055.
12. Віленський Г. Л. Словник–довідник з інформаційного права та права у сфері культури– К.: Центр соціального розвитку освітянства, 2001. – 324 с.
13. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи 1003 від 1993 року «Про етичні принципи журналістики». URL: http://cedem.org.ua/library/rezolyutsiya-1003-1993-pro-etychni-pryntsypy-zhurnalistyky/
__________________________
Науковий керівник: Сергієнко Валерій Вікторович, кандидат юридичних наук, професор, Харківський національний університет внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
