У 2017 – 2018 рр., я мав можливість перебувати з робочим візитом у країнах ЄС- Німеччина, Франція. Я був захоплений і вражений високим рівнем культури, бізнесу та правосуддя у країнах ЄС.
Також я подорожував країною, яка не входить до ЄС, а є його партнером. Європейський союз і єврейську державу пов'язує спільна історія, зазначена зростанням співробітництва і взаємної допомоги. Поділяючи спільні цінності — демократію, повагу свобод, верховенство закону, — ЄС та Ізраїль виступають за створення міжнародних відкритих економічних систем, заснованих на принципах вільного ринку. Більше п'яти десятиліть торгового і культурного обміну, політичного співробітництва плюс розвинена система угод надійно скріпили ці відносини. Як повідомляють ізраїльські ЗМІ, сьогодні Європейський союз — найбільший торговий партнер Ізраїлю.
Щодо структури і джерел європейського права, слід зауважити наступне. Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.
Склад джерел права ЄС заведено розділяти на дві групи, перша з яких дістала назву «первинне право», а друга -- «вторинне право». Такий поділ джерел є не просто їх класифікацією, а характеристикою ієрархії їх відносин. Первинне право має пріоритет, вищу юридичну силу порівняно з актами вторинного права, яке створюється і діє на основі первинного і не може йому суперечити [1, с. 53].
Поняття «первинне право» охоплює також міжнародні договори союзу і джерела, які належать до так званого неписаного права. Останніми є загальновизнані принципи і норми, що належать до звичаєвого міжнародного права, а також загальні принципи права, закріплені в конституціях держав-членів.
Під вторинним правом ЄС розуміється сукупність правових актів, які приймаються інститутами й іншими органами Союзу. Відповідно до ст. 89 Договору про ЄС загалом таких актів існує п'ять: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки.
Регламент призначений для загального застосування. Він є обов'язковим в усіх його частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти вирішують головні питання діяльності спільноти, служать основою правового регулювання їхньої діяльності. Оскільки регламентами регулюються найважливіші питання політики ЄС, вони відрізняються від інших актів досить загальним характером викладених у них положень.
Наступним за юридичною силою документом вторинного права є директива. Вона також є обов'язковим актом, але містить положення, заходи щодо виконання яких держави встановлюють самостійно. Саме директиви відіграють головну роль у процесі гармонізації права спільнот, тому їх положенням необхідно приділити особливу увагу в процесі адаптації законодавства України до права ЄС [2, с .42]. При цьому, однак, слід враховувати, що директива може бути адресована як державам-членам у цілому, так і окремим із них, унаслідок чого джерелом узгодження мають обиратись директиви загального характеру. Останнім джерелом вторинного права ЄС є рішення Суду ЄС, які мають силу прецеденту.
Право ЄС, як і будь-яка інша система права, має у своєму складі нормативні акти різної юридичної сили. Відповідно до Лісабонського договору ієрархія нормативних актів у ЄС має шість рівнів:
1) установчі акти;
2) загальні принципи;
3) міжнародні договори;
4) вторинне право співтовариств;
5) між інституційні угоди і подібні акти;
6) угоди між державами-членами [3, с. 37].
Специфічною частиною системи права ЄС становить конкурентне право Європейського Союзу, котре значною мірою формують рішення Європейського Суду Справедливості (ЄСС). В цілому можна стверджувати, що європейське право тлумачиться та оформлюється саме Європейським Судом Справедливості.
Існує три основні види джерел європейського права, що регулюють конкурентну політику в ЄС. По-перше, це норми міждержавних договорів, які були укладені державами-засновниками ЄС і до яких пізніше приєдналися нові держави-члени ЄС. Говорячи мовою класичного міжнародного публічного права, право ЄС можна прирівняти до міждержавних договорів, якими засновуються міжнародні організації [4, с. 78].
Натомість рішення самих органів Європейського Союзу в галузі конкурентного права є похідними стосовно первинних норм. Їх називають “секундарним правом ЄС”.
Існує чотири основні види рішень органів ЄС (актів секундарного права ЄС), які різняться між собою за юридичною силою і за формальними наслідками для сторін.
Регламент - нормативний акт загального характеру, який є загальнообов'язковим в усіх своїх частинах для всіх держав-членів ЄС, їх громадян та юридичних осіб. Регламент є нормою прямої дії і не потребує подальшої імплементації державами-членами ЄС для набрання чинності на їх території.
Директива - нормативний акт обов'язкового характеру, що адресований конкретним державам-членам ЄС при вирішенні окремих індивідуальних чи групових питань. Директива за своєю юридичною природою не є нормою прямої дії, але є радше вимогою до держави-члена ЄС здійснити заходи щодо досягнення певної мети. Як правило, норми директиви застосовуються для гармонізації європейського законодавства в усіх державах-членах ЄС. При цьому немає обов'язкової вимоги щодо форми їх закріплення в національній системі права. Важливим є лише кінцевий результат.
Рішення - це індивідуально визначений акт, який є обов'язковим до виконання виключно для тих, кому він скеровуються. Суб'єктом рішення може бути і держава-член ЄС, і підприємство, і фізична особа. Всіма зазначеними вище видами секундарного права Європейського Союзу, в міру необхідності, здійснюється регулювання конкурентної політики. Вибір конкретної форми припису, природно, залежить від важливості й актуальності предмета правового регулювання. Варто зазначити, однак, що найбільш поширеним джерелом секундарного права, яким регулюється європейська конкурентна політика, є регламенти й директиви [5 с. 154].
Основні положення європейської конкурентної політики містяться в нормах міждержавних договорів права ЄС. Саме ці норми покликані встановити загальні, базові правила, за якими має розвиватися конкурентна політика в ЄС. В Договорі про створення Європейського Співтовариства існує низка положень, які тією чи іншою мірою стосуються конкурентного права. Безпосередньо цим питанням присвячено розділ VI документа.
Горизонтальними називають угоди між підприємствами, що у звичайних економічних обставинах можуть і мають виступати як безпосередні конкуренти на ринку Співтовариства. Як правило, сторонами таких угод виступають підприємства з однаковим видом діяльності. Найбільш поширеним типом горизонтальних угод є домовленості підприємств про розподіл ринків збуту або інших економічних сфер впливу.
За ступенем шкоди для конкуренції на ринку ЄС горизонтальні угоди переважають над вертикальними. Адже угода про відмову від конкуренції між двома прямими конкурентами є найтяжчим порушенням картельного права ЄС. Саме з цих міркувань санкції за укладення горизонтальних анти конкурентних угод з боку комунітарних органів є значно суворішими [6, с. 52].
Право спільноти охоплює велику кількість різних джерел, що віддзеркалюють різноманітні правові традиції, на яких вони базуються. Незважаючи на те, що за останні декілька років значно поширився вплив англосаксонських правових систем. І все ж очевидним є посилення наголосу на дотриманні загальних принципів права, які становлять частину „некодифікованого права” співтовариств. Щодо загальних принципів права, то для спільноти було б корисним прийняти підсумкову заяву, яка б визначила вичерпний перелік принципів, що мають бути застосовані й захищені правом Союзу. [7, с. 72].
Значний вклад у формування системи права ЄС вносить Європейська Комісія, суб’єкт законодавчої ініціативи та інститут, що контролює виконання приписів норм права ЄС на території спільноти.
Члени Комісії призначаються терміном на п'ять років (який збігається з терміном повноважень Європарламенту); цей термін повноважень може поновлюватися. Уряди держав-членів пропонують кандидатуру особи, за умови загальної згоди та після консультації з Європарламентом, яку вони мають намір призначити Головою Комісії. Потім уряди держав-членів висувають, проконсультувавшись з кандидатом на Голову, інших осіб, яких вони мають намір призначити членами Комісії [8, с. 12].
Голова й інші члени Комісії, призначені в такий спосіб, є предметом схвалення як органу шляхом голосування Європарламенту. Схвалені ЄП, Голова й інші члени Комісії мають бути призначені за загальною згодою урядів держав-членів [9, с. 126].
Через колегіальний характер Комісії Голова має таку ж позицію, як і його колеги. Хіба що єдине розходження полягає в спеціальних обов'язках і вищій винагороді, які мають Голова та віце-голови. Через брак договірних положень їхні обов'язки є предметом власних настанов Комісії. Відповідно, Голова встановлює політичні керівні принципи діяльності Комісії; розподіляє індивідуальні повноваження комісарам; представляє Комісію; скликає її засідання; встановлює порядок денний; підписує або підтверджує дійсність протоколів і дій Комісії. Разом з Головою Ради він одержує вірчі грамоти іноземних дипломатів, тому що Союз представляє Комісія. Послідовність першості серед віце-голів залежить від часу їх призначення на посаду та їхнього віку в разі однакового стажу роботи. Віце-голова заміщає Голову за його відсутності. Є функціональна рівність серед віце-голів, коли вони здійснюють обов'язки Голови по черзі. Члени Комісії одержують винагороду, гідну їхньої посади, а також для забезпечення себе та своєї сім'ї. Вона містить компенсацію протягом трьох років після залишення посади комісара та пенсію, призначувану за досягненням 65 років. Вони також користуються недоторканністю щодо місцевої юрисдикції, правом звільнення від імміграційних правил, свободою від валютних обмежень і звільненням від імпорту й експорту, від контролю щодо їхньої рухомої власності та транспортних засобів, звільненням від національного оподатковування [10, с. 63].
Договір про ЄС також передбачає, що членам інституцій спільноти, членам комітетів і посадовцям та іншим службовцям Союзу заборонено розголошувати конфіденційну інформацію, здобуту за виконання службових обов'язків, навіть після того, як вони припинили виконувати свої обов'язки. Без приписуваної форми урочистого зобов'язання це стало традицією, тому що його дають публічно на спеціальному засіданні Суду. Також можна робити урочисту заяву дотримуватися конфіденційності перед іншими членами Комісії на її першому засіданні або коли Голова Комісії представляє її Парламентові на новий термін повноважень.
Таким чином, система права Європейського Союзу має особливості, котрі й дають підстави стверджувати, що у ЄС існує власний правопорядок, особлива сукупність правил поведінки, унікальна за своєю природою.
Закликаю українську владу не залишати європейського шляху, оскільки він являє собою невід’ємну частину Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, заради чого і відбувалась Революція Гідності! Слава Європейській Україні!
Література:
1. Аракелян М. Р. Право Європейського Союзу : підручник / М. Р. Аракелян, М. Д. Василенко ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". – О. : Фенікс, 2012. – 390 с.
2. Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В. І. Муравйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.
3. Основи права Європейського Союзу : нормат. матеріали (із змінами, внесеними Лісабон. договором) / за заг. ред. М. В. Буроменського. – Х. : ФІНН, 2010. – 392 с.
4. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу. - К., 2001. - 154 с.
5. Великий енциклопедичний юридичний словник / ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К. : Юрид. думка, 2007. – 992 с.
6. Святоцкий А.Д. Право Європейського союзу: принципи та джерела. - К., 2002. - 160 с.
7. Фалалєєва Л.Г. Реформа структури і функцій Європейської комісії Євро- пейського Союзу / Л.Г. Фалалєєва // Правова держава. – К., 2013. – Вип. 9. – С. 391–395.
8. Ефіменко О.В. Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу. - К., 2000. - 40 с.
9. Бережна К. В. Європейська комісія в інституційному механізмі Європейського Союзу / К. В. Бережна // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2015. - Вип. 6. - С. 126-131.
10. Грай Г.С. Майбутнє України в руках молоді. Бесіди з правового виховання. - К., 2002. -381 с.
______________________________
Науковий керівник: Бережна Катерина Вікторівна, професор, доктор юридичних наук, завідувач кафедри міжнародного права, історії права та політико—правових вчень юридичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
