Одним з очікуваних і закономірних наслідків структурного реформування приписів законодавства нашої держави стало введення в дію 1 січня 2004 року Сімейного кодексу України (надалі – СК України). Даним законодавчим актом було закріплено основоположні ознаки вітчизняного та зарубіжного досвіду правового регулювання шлюбно-сімейних відносин.
СК України передбачено чимало правових норм, зміст яких є дискусійним з доктринальної точки зору. Враховуючи сказане, предметом наукових праць нерідко стають проблемні положення вказаного нормативно-правового акту, зокрема, майнові права та обов’язки подружжя.
Шлюб жінки й чоловіка, який був зареєстрований в державному органі реєстрації актів цивільного стану, обумовлює настання правових наслідків.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 36 СК України вказаний сімейний союз є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя [1].
Як свідчить нам юридична практика, між нормами шлюбно-сімейного права та нормами цивільного права існує тісний взаємозв’язок. Останній, зокрема, простежується у юридичній можливості подружжя розпорядитися майном, власником якого воно є, шляхом складення спільного заповіту.
Змістом приписів чинного законодавства нашої держави чітко передбачено правовий режим тих речей та прав, що може охоплювати вказаний правочин.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1243 ЦК України чоловіку та жінці, які перебувають в зареєстрованому шлюбі, дозволено скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності [2].
Проаналізувавши судову практику стосовно досліджуваного нами питання, можна дійти висновку, що станом на сьогоднішній день, нею не закріплено єдиної загальновизнаної позиції щодо з’ясування правового режиму майна, яке може ставати предметом заповіту, що був спільно складений подружжям. Одним з переконливих підтверджень вищевказаного судження можуть стати такі рішення, що були ухвалені вітчизняними судами.
15 квітня 2008 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області в справі № 2-357/2008, повністю задовольнивши позовні вимоги ОСОБИ__1, водночас визнав правомірність заповіту подружжя. Предметом цього правочину було майно, що на момент його вчинення належало дружині, а також чоловіку на праві спільної сумісної і приватної власності [3].
У свою чергу 27 січня 2010 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в справі № 2-79/2010, повністю задовольнивши позовні вимоги ОСОБИ___1 та відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБИ__2, водночас підтвердив нікчемність складеного подружжям заповіту. Предметом даного правочину було майно, що на момент його вчинення належало як дружині, так і чоловіку на праві особистої приватної власності [4].
Станом на сьогоднішній день, доктриною цивільного права не закріплено єдиного загальновизнаного підходу щодо з’ясування правового режиму майна, яке жінка і чоловік, що перебувають в зареєстрованому шлюбі, можуть заповідати. Зазначеному явищу притаманне своє обгрунтовуюче пояснення.
Погляди науковців, які досліджують вказану проблему, можна розподілити на дві групи. Зокрема, одні вчені вважають, що предмет заповіту подружжя характеризується одноманітністю, а інші – заперечують проти таких доводів. Ознайомимося зі змістом вказаних доктринальних підходів.
Як вважає, З. Ромовська, жінці й чоловіку, сімейний союз яких зареєстровано в державному органі реєстрації актів цивільного стану, дозволено заповідати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Свою точку зору даний вчений намагається підтвердити за допомогою таких суджень.
Диспозицією статті 1243 ЦК України в прямій формі не зазначено про те, що подружжя не має права включати до тексту свого заповіту розпорядження, яке стосується того майна, що було набуте кожним з них у приватну власність. Але імперативність вказаної правової норми є очевидною [5, с. 141].
Науковий підхід З. Ромовської щодо з’ясування предмету вказаного заповіту в своїх наукових працях поділяють чимало дослідників. До складу останніх, зокрема, належать І. Жилінкова [6, с. 11-32] та інші вчені.
Але далеко не всі науковці поділяють вищевказаний доктринальний підхід. Зокрема, як вважає Є. Фурса, жінці й чоловіку, сімейний союз яких зареєстровано в державному органі реєстрації актів цивільного стану, дозволено заповідати майно, яке належить їм як на праві спільної сумісної, так і на праві приватної власності. Свою точку зору вказаний вчений намагається довести за допомогою таких суджень.
Статтею 1243 ЦК України не закріплено прямої заборони щодо включення до предмету спільного заповіту подружжя майна, яке належить кожному з них на праві приватної власності. А що не заборонено, те дозволено [7, с. 80].
Науковий підхід Є. Фурси щодо з’ясування предмету наведеного заповіту в своїх наукових працях поділяють чимало дослідників. До складу останніх, зокрема, належать Ю. Заіка [8, с. 93] та інші вчені.
На нашу думку, жінка і чоловік, які перебувають в шлюбі, що зареєстрований в державному органі реєстрації актів цивільного стану, можуть заповідати майно, яке належить їм тільки на праві спільної сумісної власності. Свою точку зору ми спробуємо підтвердити за допомогою таких суджень.
По-перше, приписами чинного законодавства нашої держави передбачено предмет спільного заповіту подружжя. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1243 ЦК України жінка й чоловік, які перебувають в зареєстрованому шлюбі, можуть заповідати лише майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
По-друге, заповіт подружжя є не що іншим, як одностороннім правочином. Тобто, він повинен містити в собі спільне волевиявлення жінки та чоловіка, які перебувають в зареєстрованому шлюбі. Порушення вказаного правила призведе до настання певних юридичних наслідків. Зокрема даний правочин вже не можна буде називати заповітом, оскільки в ньому відображатиметься волевиявлення не одного учасника цивільно-правових відносин (подружжя), а декількох таких учасників (подружжя, дружини і чоловіка).
Враховуючи сказане, вважаємо за доцільне приписи чинного законодавства нашої держави, які стосуються встановлення правового режиму того майна, що подружжя має право заповідати, залишити без змін. До їхнього складу, зокрема, належить ч. 1 ст. 1243 ЦК України.
Література:
1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № - 21-22. - Ст. 135.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. – Ст. 356.
3. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2008р. в справі № 2-357/2008 // Єдиний державний реєстр судових рішень: Режим доступу – http://reyestr.court.gov.ua/Review/1780992.
4. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2010р. в справі № 2-79/2010 // Єдиний державний реєстр судових рішень: Режим доступу - http://reyestr.court.gov.ua/Review/7962327.
5. Ромовська З. В.Українське цивільне право. Спадкове право: Підручник. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 264 с.
6. Жилінкова І. В. Актуальні проблеми спадкового права України: матеріали до семінару. – Х.: Ксилон, 2009. – 400 с.
7. Спадкування за законодавством України. Коментар. Судова практика. – К., 2008. – 352 с.
8. Ю. Заіка. Заповіт подружжя // Право України. – 2004. - № 4. – С. 91-93.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
