Сьогодні актуальним постає питання про право громадян на оскарження результатів адміністративних процедур та захист цього права. Бездіяльність та дії державного органу або державного службовця може оскаржити особа, яка вважає, що її права порушено. Дане питання регулюється окремим законом «Про звернення громадян» від 02.10.1996 та Конституцією України.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [3].
Як наслідок, однією із форм правового захисту особи у відносинах з органами публічної адміністрації є інститут адміністративного оскарження, призначення якого полягає в своєчасному і повному усуненні будь-яких порушень законності в діяльності суб’єктів державної влади.
Процедура щодо вирішення адміністративних справ за скаргами громадян проходить певні стадії провадження:
а) подання громадянином скарги та прийняття її до розгляду органом (службовою особою), що виконує провадження;
б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);
в) ухвалення рішення;
г) перегляд рішення у зв’язку з його оскарженням або опротестуванням;
д) виконання рішення [1].
Відповідно до статті 23 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази центрального органу виконавчої влади або їх окремі положення можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Громадянин може подати скаргу на рішення, дії або бездіяльність органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування у порядку підлеглості вищому органу особисто або через уповноважену ним особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками [6].
Для забезпечення реалізації права громадян на оскарження дій публічної адміністрації є державні гарантії:
– дане право скарги в нашій країні забезпечується актом найвищої юридичної сили – Конституцією;
– по-друге, відсутність будь-яких обмежень на дії органів (посадових осіб), які можуть бути оскаржені;
– по-третє, держава зобов’язана забезпечувати безпеку особи і її недоторканність, яка звертається зі скаргою, а законодавство забороняє використання будь-яких адміністративних впливів за подачу скарги [1].
Дане питання регулюється частиною 1 статті 6 КАСУ, яка регламентує право особи на судовий захист у разі, якщо рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси [2].
Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму [2].
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;
2) з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації [2].
Рішення, дії чи бездіяльність органів публічної влади, що стосуються порушення трудових, цивільних, сімейних,, житлових прав особи, можуть бути оскаржені до судів загальної юрисдикції. Таким чином у разі необхідності і бажанні звернутись до суду необхідно правильно визначити характер спору та судовий орган, до юрисдикції якого входить розгляд даних питань.
На жаль у чинному законодавстві існують певні розбіжності щодо строків розгляду скарг громадян.
Зокрема, у ст. 292 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк із дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України [2].
Водночас у Законі України «Про звернення громадян» зазначено, що «звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів» [5].
На сьогоднішній час оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів публічної адміністрації в Україні потребує удосконалення, однак адміністративно-правовий захист громадян у відносинах із державними органами реалізовується на тлі встановлених законами норм і у відповідних процесуальних формах, а держава виступає гарантом забезпечення повноцінної реалізації прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в Україні.
Джерела:
1. Власенко Д. О. Правові засади оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів публічної адміністрації з надання адміністративних послуг [Електронний ресурс] / Д. О. Власенко. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.vestnikpravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc16/part_1/31.pdf.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
3. Конституція України від 28 червня 1996 року / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
4. Про адміністративні послуги : Закон України від 06.09.2012 // Відомості Верховної Ради. – 2013. – № 32. – Ст. 409.
5. Про звернення громадян : Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 257.
6. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17.03.2011р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 3166.
_____________________________
Науковий керівник: Жукорська Ярина Михайлівна, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права, Тернопільський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
