В останні роки в Україні часто проводяться масштабні міжнародні заходи за участю велика кількості іноземних громадян. На таких заходах непоодинокими стали випадки вчинення кишенькових крадіжок.
Раніше проблеми попередження, розкриття та розслідування кишенькових крадіжок досліджували у своїх публікаціях В. І. Бобир [1], А. І. Гуров [2], М. О. Єфіменко, С. В. Сухов, А. А. Тирських [3], Л. В. Кокорєва [4], Ю. Д. Федоров [5].
Крадіжка є злочином проти власності особи і являє собою таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК України). Звідси випливає, що одним з найважливіших завдань працівників оперативних підрозділів та слідчих Національної поліції є швидке розкриття таких злочинів та встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню.
Одним з елементів криміналістичної характеристики кишенькової крадіжки є місце вчинення протиправних дій. Основним і постійним місцем «роботи» кишенькових злодіїв залишається громадський транспорт, також великі торгові центри, ринки, інші місця масового скупчення людей.
Щодо часу вчинення, то більшість таких крадіжок здійснюється у так званий «час пік».
Кишенькові крадіжки за способом вчинення поділяють на три великі групи – прості, складні та із застосуванням допоміжних засобів. Простими вважаються ті крадіжки, які вчинені без розстібання (ґудзиків, защіпок) сумки чи одягу. Вони застосовуються тоді, коли власник поклав гаманець до сумки зверху або до задньої кишені штанів.
Складні способи вчинення кишенькових крадіжок застосовуються тоді, коли потрібно одяг чи сумку розстібати (розрізати). Для полегшення подібної операції злодії, зазвичай, використовують одного або декількох напарників. При цьому кишенькові злодії, в якості допоміжних засобів часто використовують лезо, загострену монету, скальпель чи касету від одноразового станка для гоління.
В умовах сьогодення, коли вину кишенькового злодія довести в основному можна лише тоді, коли, в момент вчинення крадіжки він буде схоплений за руку (що не завжди вдається), варто вирішити питання про встановлення у громадському транспорті та місцях значного скупчення камер відеоспостереження. Також слід розраховувати маршрути патрулювання таким чином, щоб полегшити процедуру звернення постраждалих громадян до правоохоронних органів.
Література:
1. Бобырь В. И. Предупреждение карманных краж органами внутренних дел: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Киев. 1991. 23 с.
2. Гуров А. И. Криминологическая характеристика карманных краж: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1979. 24 c.
3. Єфименко М. О., Сухов С. В., Тирских А. А. Проблемы борьбы с карманными кражами: лекция. Москва: ВНИИ МВД России, 2010. 28 c.
4. Кокорева Л. В. Методика расследования карманных краж, совершенных в общественном транспорте: монография. Москва: Юрлитинформ, 2013. 208 c.
5. Федоров Ю. Д. Расследование карманных краж. Ташкент: Ташкент. ВШ МВД СРСР. 1978. 34 с.
____________________________
Науковий керівник: Старушкевич Анатолій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри фінансових розслідувань Національного університету державної фіскальної служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
