Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №3 від 25.01.2012 року Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю. [5] Отже природні, економічні, соціальні та культурні права людини мають забезпечуватись на найвищому державному рівні.
Репродуктивні права - є складовою частиною природних прав людини. Пекінська декларація і Платформа дій визначає репродуктивні права, як права, що ґрунтуються на визнанні права всіх подружніх пар і індивідуумів вільно приймати рішення про кількість своїх дітей, часу їх народження і мати інформацію і засоби для здійснення цих рішень, і право на досягнення максимально високого рівня сексуального і репродуктивного здоров'я. [4]
Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи), доволі посередньо торкаються репродуктивних прав людини. Так, або інакше, у законі наявні лише 3 статті пов’язані із плануванням сім’ї шляхом репродуктивного вибору, а саме це ст. 48 «Штучне запліднення та імплантація ембріонів», ст. 49 «Застосування методів стерилізації», ст. 50 «Добровільне штучне переривання вагітності». Однак, складовими репродуктивного здоров’я є на багато більший перелік питань, які нічим конкретно не регулюються, наприклад: право на контрацепцію, право контролю над народжуваністю, право розпоряджатися своїм тілом. [2]
За даними ВООЗ, 214 мільйонів жінок в країнах, що розвиваються хотіли б відкласти або виключити настання вагітності. Таким чином, планування сім’ї та контрацепція є важливими складовими світової та державної політики з народонаселення і розвитку, оскільки це безпосередньо пов’язано із зменшенням кількості абортів, дитячої смертності, випадків захворювання на ВІЛ та СНІД, вагітностей серед підлітків та поліпшенням рівня життя і зменшенням росту населення планети.
На нашу думку, в Україні, не існує законодавчо регламентованого права на контрацепцію, як таку. Якщо умовно, методи контрацепції можна поділити на 3 групи: місцеві, гормональні та радикальні (хоча деколи їх ділять на багато більше підвидів), то лише одна із них – радикальна група, тобто стерилізація – прямо передбачена українським законодавством. Хоча законодавча визначеність не дає належного доступу для громадян України в розпорядженні власним тілом.
У статті 49 Основ визначається, що «застосування методів стерилізації може здійснюватися за бажанням повнолітнього пацієнта в закладах охорони здоров'я за медичними показаннями» [2]. Медичні показання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. На зараз, таким документом є Наказ МОЗ України №121 від 06.07.1994 Про застосування методів стерилізації громадян, який і затверджує переліки медичних показань для проведення хірургічної стерилізації чоловіків та жінок. [3]
Отже, із диспозиції статті 49 Основ стає зрозумілим, що для проведення хірургічної стерилізаціє необхідна сукупність 3 фактів: 1) Повноліття; 2) Особисте бажання; 3) Медичний показник.
За відсутності хоча б одного із критеріїв проведення такого оперативного втручання є протизаконним та не має бути здійсненим. Хоча кримінальним законом не передбачено покарання за такі дії, якщо вони були здійснені, наприклад без наявності медичних показань до такої процедури. Тобто виникає така собі законодавча колізія, яка нагадує відомий вислів «заборонено, але якщо сильно хочеться, то можна».
Однак, для нас має набагато більше значення не недоліки кримінального законодавства України, а проблема того, що однієї волі пацієнта в сумі з його повноліттям і повною дієздатністю не є достатньо, щоб приймати рішення стосовно того, який метод контрацепції застосовувати, що прямо впливає на реалізацію репродуктивних прав. Обставини, що обмежують право людини на вільний вибір методу контрацепції, можна вважати такими, що нехтують цим правом взагалі.
На нашу думку, якщо жінка або чоловік виконав свій репродуктивний план, або не має його взагалі, він повинен отримати право вибору: чи продовжувати йому своє репродуктивне життя або назавжди (чи майже назавжди) припинити побоювання стосовно небажаних вагітностей та інших наслідків пов’язаних з їх перериванням, не залежно від того чи має він медичні показання для цього.
Безумовно, тема стерилізації має моральну складову, саме якою найчастіше й апелюють лікарі та суспільство в спробах відмовити дорослу людину, яка чітко усвідомлює свої бажання, можливості та потреби. Так основною тезою, яку чують усі хто наважується заявити свою позицію або висловити бажання пройти процедуру стерилізації є «Ти обов’язково про це пошкодуєш потім».
На нашу думку, найбільш зважену, гуманістичну та «дорослу» відповідь на таку заяву надала спікер конференції TED Talks Крістен Райтер, яка заявила наступне: «Якщо колись (після процедури стерилізації) я прокинусь і зрозумію що в минулому я вчинила не правильно, то я позбавила себе лише однієї з можливостей стати матір’ю. Та краще я зіткнусь з цим, ніж одного разу я зрозумію, що в мене є дитина, якої я не хотіла або турбуватися про яку, я не була готова та не могла зробити це належним чином. Тому що перше торкається лише мене, а друге – дитини, її гармонійного розвитку і добробуту. Маленька людина – це не іграшка!» [1]
Враховуючи світовий рух «Childfree», що з кожним роком все більше набирає популярності, та політику ВООЗ по народонаселенню і розвитку, ми вважаємо, що сучасне законодавство України, з питань репродуктивного вибору, а конкретно методів контрацепції, є не повним та застарілим і потребує оновлення відповідно до світових тенденцій та рекомендацій міжнародних організацій.
Література:
1. TED на русском языке (2017) Я не хочу детей. Перестаньте меня разубеждать. [Речь спикера TED Talks Крістен Райтер] // YouTube. 16.12.2017. - Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=_PiTCCtH6B0&feature=youtu.be - заголовок с экрана. Просмотрено 01.09.2018.
2. Закон України Основи законодавства України про охорону здоров’я. З останніми змінами та доповненнями. Редакція від 06.11.2017 // - Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної ради України © 1994-2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12?test=XX7MfyrCSgkyby6IZiD2DxvRHI4t.s80msh8Ie6 - заголовок з екрану.
3. Наказ МОЗ України №121 «Про застосування методів стерилізації громадян» від 06.07.1994 // - Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної ради України © 1994-2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0187-94 - заголовок з екрану.
4. Пекінська декларація Прийняття від 25.01.2012 // - Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної ради України © 1994-2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_507 - заголовок з екрану.
5. Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012. Прийняття від 25.01.2012 // - Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної ради України © 1994-2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-12/paran54#n54 - заголовок з екрану.
____________________
Науковий керівник: Литвин Олена Петрівна, доцент кафедри адміністративного і кримінального права юридичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, доцент, кандидат юридичних наук
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
