Відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованих територіях є тривалим і складним процесом, який передбачає застосування різних правових, політичних, економічних і соціальних механізмів. Оскільки внутрішньо переміщені особи є новим для України явищем, то політика держави щодо вимушених переселенців не може бути реалізована без нових державних інститутів, діяльність яких була б спрямована на забезпечення прав і свобод цієї категорії громадян.
Людям, які покинули свої домівки, рятуючись від небезпеки, що їм загрожує, зазвичай наражаються на підвищену небезпеку в цілому ряді областей країни. У переміщених осіб, в порівнянні з іншим населенням держави, спостерігається підвищений рівень смертності. Їм майже постійно загрожує небезпека фізичного нападу, викрадення і зазіхань сексуального характеру. Крім того, вони часто позбавлені доступу до адекватного житла і харчування, медичних послуг. Отже, проблема удосконалення правового механізму для забезпечення прав і свобод вимушених переселенців постала досить актуально на сьогодні і вирішувати її потрібно негайно[1].
Переважна більшість переміщених осіб складають жінки і діти, які особливо схильні до небезпеки зловживань, які порушують основоположні принципи їх прав. Багато біженців,якіопинилися близькодо зони конфлікту та стали їх заручниками, потрапляють під перехресний вогонь і ризикують опинитися пішаками в чужій грі, мішенню або живим щитом ворогуючих сторін.
Внутрішньо переміщені особи, так само як і всі інші верстви населення України, користуються правами людини, основи яких закладені як в міжнародних документах з прав людини, так і традиційному праві. Крім того, в разі збройного конфлікту вони мають поряд з іншими групами громадянського населення право на різні форми захисту в рамках міжнародного гуманітарного права.
Основними причинами своїх проблем внутрішньо переміщені особи вважають адміністративні та процедурні перешкоди, разом із відсутністю політичної волі, координації та розуміння з боку органів влади. Багато внутрішньо переміщених осіб відчувають дискримінацію з боку українського суспільства та доходять висновку, що органи влади не докладають достатньо зусиль для забезпечення можливості повного доступу внутрішньо переміщених осіб до своїх прав.
Так, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» [2] передбачається реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян України, зокрема створення належних умов соціальної адаптації, забезпечення тимчасовим житлом, сприяння в працевлаштуванні, продовження здобуття освіти внутрішньо переміщеним особам . Крім того, передбачено їх захист від дискримінації та примусового повернення, а також надання допомоги в разі добровільного повернення.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підтверджує та доповнює існуючі норми міжнародного права в галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права, що стосуються внутрішньо переміщених осіб, а також в них робиться спроба роз'яснення основних проблем і недоліків різних інструментів в частині положень, безпосередньо зачіпають інтереси внутрішньо переміщених осіб.
Органам державної влади необхідно вибудувати власну чітку систему моніторингу та обслуговування внутрішньо переміщених осіб, що буде одним з елементів загальної політики де-окупації. Адже підтримка з боку держави вимушених переселенців, які постраждали через окупацію Криму та анексію Донбасу, є запорукою підтримки державної політики України громадянами, які залишилися проживати під окупаційною владою.
Конституція України гарантує захист прав і основних свобод її громадян в державі і за його межами при будь-яких внутрішньополітичних, соціально-економічних та інших обставин. Однак ситуація, що склалася на сьогодні, не дозволяє відповідним державним органам виконувати ці зобов'язання перед населенням, яке проживає на окупованих територіях. Реальне забезпечення громадянських прав і їх захист України зараз можливі тільки на території, фактично перебуває під юрисдикцією держави.
Дотримання міжнародних стандартів, встановлених у керівних принципах ООН з питань переміщення осіб всередині країни, ось що має гарантувати держава. Відповідно до цих стандартів, внутрішньо переміщені особи не можуть піддаватись довільному арешту та затриманню, катуванням, поганому ставленню або будь- якій іншій формі порушення їх прав.
Важливо, щоб держава і надалі продовжила прийняття загальних законів, які стосуються внутрішньо переміщених осіб. Правова база, що вже існує на сьогодні створює певний дисбаланс у ставленні до переміщених осіб з окупованого Донбасу та анексованого Криму. Тому необхідна активізація допомоги переміщеним особам, які не мають документів, що підтверджують реєстрацію актів цивільного стану та самої особи. Розробити та затвердити комплексну програму перепідготовки та працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, активізувати інформаційні кампанії, зробивши акцент на їхніх правах і обов'язках.
Література:
1. Солодько А. Захист соціально-економічних прав внутрішньо переміщених осіб: першочергові завдання для України: [звіт] / А. Солодько, Т. Доронюк
Режимдоступу: https://cedos.org.ua/system/attachments/files/000/000/045/original/CSR_IDP.pdf?1400493355
2. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Документ 1207-18, чинний, поточна редакція — Редакція від 04.03.2015. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України . -Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1207-VII
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
