На сьогоднішній день в умовах глобалізації та політичної напруженості питання дотримання невідчужуваних прав і свобод людини є актуальним. Одним із них є непорушне право кожної людини на свободу мирних зібрань, тому метою даного дослідження є висвітлення положень про свободу проведення мирних зібрань, що закріплені у Конституції України та міжнародних актах.
Основний Закон України – Конституція України гарантує (згідно зі ст. 39) громадянам України право проводити мирні збори, мітинги, демонстрації за умови попередження про це органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування [1]. Реалізація даного права може бути обмежена за певних умов, затверджених Конституційним Судом України.
Звернемося до офіційного тлумачення ст. 39 Конституційним Судом від 19.04.2001 р.. У наведеному документі зазначено, що невстановлений термін інформування органів влади про проведення мирних зібрань суперечить попередженню та запобіганню злочинів і порушень правопорядку. Строки сповіщення не мають обмежувати права громадян на проведення мирних зібрань, а надати владним органам забезпечити вживання заходів для безпечного проведення запланованих акцій і заходів.
Підставами для заборони проведення зібрань є наступні пункти:
1) загроза здоров’ю населення;
2) порушення прав і свобод інших людей;
3) реальна небезпека вчинення злочинів.
У рішенні Конституційного Суду вказано, що влада не повинна чинити перепони у реалізації права на мирні зібрання. В іншому випадку громадяни мають підставу звернутися з відповідними позовом до адміністративного суду [2].
Органи місцевого самоврядування мають сприяти здійсненню права на свободу мирних зібрань. Їхні повноваження щодо даних дій регламентовані ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [3]. Вони зобов’язані вирішувати організаційні питання щодо проведення мітингів, демонстрацій, різних видів масових заходів за умови завчасного попередження організаторами мирних зборів про їх проведення.
Захист права людини на свободу проведення мирних зібрань також закріплена в авторитетних актах міжнародного права. Ст. 20 «Загальної декларації прав людини» наголошує на тому, що кожна людина має право на мирні збори та вступу до асоціацій, але ніхто не може бути примушеним до таких дій [4].
Право на мирні збори, окрім тих, що загрожують держаній і суспільній безпеці, загальному порядку і правам інших осіб гарантоване ст. 21 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» [5].
За «Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (ст. 11) кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими для захисту своїх інтересів, якщо це не суперечить безпеці або порядку. Також даний документ не обмежує дозвіл на встановлення обмеження цих прав для осіб, які входять до складу збройних сил держави, поліції або адміністративних органів [6].
Відповідні права та свободи висвітлюють також такі міжнародні правові акти як: «Сіракузькі принципи тлумачень обмежень та відступів», «Керівні принципи ОБСЄ зі свободи мирних зібрань» та «Компіляція висновків Венеціанської комісії стосовно свободи мирних зібрань».
Тож свобода мирних зібрань є природним і непорушним правом кожної людини, за умови, якщо акція є запланованою та узгодженою з владними органами, а також не порушує низку певних вимог. Воно гарантоване державою та закріплене як і в Конституції України, так і в низці європейських і міжнародних правових документах.
Література:
1. Конституція України. Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 30.09.2016, підстава 1401-VІІІ [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Рішення Конституційного Суду № 4-рп/2001 від 19.04.2001. Документ v004p710-01, поточна редакція — Прийняття від 19.04.2001. [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-01#n54.
3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". Документ 280/97-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 27.09.2018, підстава 2262-VІІІ [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр.
4. Всеобщая декларация прав человека. Документ 995_015, поточна редакція — Редакція від 10.12.1948. [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015
5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Документ 995_073, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 19.10.1973, підстава 2148-08 [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043
6. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Документ 995_004, чинний, поточна редакція — Редакція від 02.10.2013, підстава 994_002-13 [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004
_________________________
Науковий керівник: Федоров Ігор Олександрович, старший викладач кафедри історії, правознавства та методики навчання, Глухівський національний університет імені Олександра Довженка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
