Проблема охорони праці на сьогодні є собливо актуальною, через те, що як у світі, так і в Україні трапляються випадки недодержання норм охорони праці, працівники страждають від неналежних умов праці, невиплат заробітної плати тощо. Крім того на виробництві можна спостерігати наявність нещасних випадків.
Закон України «Про охорону праці» (стаття 1) визначає охорону праці як систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності[1].
Правове регулювання питань, що пов'язані з додержанням правових норм з охорони праці здійснюється на підставі юридичних положень, що містяться у Кодексі законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, Закон України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці», Закон України від 21.12.2000 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», інших нормативно-правових актів.
Однак, О. Б. Горностай зазначає, що на думку світових експертів кількість українських підприємств, які прагнуть покращити умови праці, зростає. Багато підприємств дотримуються стандартів ISO 9001 (Система менеджменту), багато впроваджують ISO 14001 (Система екологічного менеджменту). З'являються підприємства, які беруть до уваги і сферу соціальної відповідальності, професійної безпеки та методи ризик-менеджменту (OHSAS 18001). Все це свідчить, що на українському ринку є підприємства, які прагнуть забезпечити своїм працівникам безпечне виробниче середовище, адже право на безпечні та здорові умови праці має бути визнано як основне право людини[3, c. 374].
Однак, не зважаючи на нормативне регулювання в Україні вищенаведеного питання та зниження рівня загального травматизму на виробництві, але порівняно з розвиненими країнами світу він залишається надто високим [2, c. 223].
Суттєвим фактором, що впливає на зниження умов охрони праці є порушення норм. Порушення норм охорони праці тягне за собою настання юридичної відповідальності.
На думку С. Вечурка, відповідно до статті 265 КЗпП України будь-яка особа, винна в порушенні законодавства про працю, несе за це відповідальність згідно з чинним законодавством. Суб'єктами такої відповідальності можуть бути власники підприємств, керівники, їх заступники, керівники структурних підрозділів, а також інші посадові особи, які безпосередньо відповідають за дотримання законодавства про працю[4, c. 11].
Сьогодні проблема притягнення до юридичної відповідальності є ключовою в системі охорони праці. Варто підкреслити, що норми охорони праці порушуються і причиною тому є соціально-економічні проблеми у суспільстві, а також кризове становище країни. Відповідно, ці порушення тягнуть за собою юридичну відповідальність.
Особлівістю є той факт, що за порушення норм охорони праці відповідальність може нести як роботодавець, так і працівник. Залежно від винної сторони буде змінюватись порядок притягнення до відповідальності.
Так, за статтею 44 Закону України «Про охорону праці» передбачено такі види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна [1].
Дисциплінарна відповідальність настає після настання факту дисциплінарного проступку, за який згідно зі статтею 147 КЗпП України може бути санкціонована лише догана або звільнення на відповідних підставах[5].
Наступним видом юридичної відповідальності за порушення норм охорони праці є матеріальна відповідальність, яка буває обмеженою і повною. Обмежену відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству або роботодавцю несуть робітники і службовці у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати. Стягнення відповідних грошових сум з винних працівників здійснюється із заробітної плати відповідно до наказу і письмової згоди працівника, але не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди. При відсутності письмової згоди стягнення може здійснюватися лише після вирішення справи районним народним судом. Повну матеріальну відповідальність може нести працівник, який завдав збитків роботодавцю в результаті порушення правил охорони праці за КЗпЗ України [6].
Щодо, адміністративної відповідальності, то згідно статті 41 КУпАП відповідальність за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі.
Метою реалізації штрафу є компенсаційне відновлення завданої особі правопорушником шкоди матеріального характеру. До цього слід додати виховне і запобіжне значення застосування адміністративного штрафу до особи, що вчинила адміністративне правопорушення в сфері охорони праці [7, с. 75].
Слід зазначити, що адміністративно-правовий захист у галузі охорони праці має прогалини в частині конкретизації об’єкта протиправного посягання, що певною мірою сприяє латентності порушень, їх невизначеності та появі причин, які впливають на високий рівень виробничого травматизму і професійних захворювань[8, с. 274].
Останнім видом юридичної відповідальності за порушення норм охорони праці є кримінальна відповідальність. Розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва» Кримінального кодексу України. В свою чергу він розглядає п'ять складів злочинів, відповідальність за вчинення яких настає у разі заподіяння шкоди здоров'ю, загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків. Залежно від розмірів заподіяної шкоди покарання може бути у вигляді штрафу, виправних робіт, обмеження або позбавлення волі. У разі виявлення недбальства в діях посадової особи, що призвело до тяжких наслідків, може настати відповідальність у вигляді позбавлення волі строком до 5 років [9].
Оскільки, станом на сьогодні, ця проблема є загостреною, то необхідно провести ряд змін у законодавстві стосовно норм охорони праці. Збільшення штрафів, як адміністративної санкції, а також збільшення строку виправних робіт або строку позбавлення волі як кримінальної санкції може цілком позитивно вплинути на дану проблему. Потрібно створити додаткові органи з питань вивчення механізму функціонування системи охорони праці та її контролю, а також забезпечити конституційне право кожного працівника на належні, безпечні та здорові умови праці.
Література:
1. Про охорону праці: Закон України від 14. 10. 1992 р. № 2694-XII: Дата оновлення: 20.01.2018 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12.
2. Романів Л. В., Бабух І. Б. Охорона праці в Україні: проблеми, досвід, перспективи: 2-ге вид., монографія. Львів: Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України, 2014. 222 с.
3. Горностай О. Б. Діяльність міжнародних організацій з охорони праці: Науковий вісник НЛТУ України, 24.9-й вип., 2014. 368 с.
4. Вечурко С. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці. Віче. 2013. № 6. С. 10 –13.
5. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 2542-VIII: Дата оновлення: 11.10.2018 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08/ed20170430.
6. Москальова В.М. Матеріальна відповідальність. URL: http://studentbooks.com.ua/content/view/1330/76/1/1/.
7. Остапенко Л. О. Адміністративна відповідальність за правопорушення, вчинені в сфері охорони праці. Наукове видання Національного університету «Львівська політехніка» . 2016. 57 с.
8. Остапенко Л. О. Охорона праці та її адміністративно-правовий захист. 3-й вип., Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2013. 270 с.
9. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2539-VIII. Дата оновлення: 06.10.2018 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
_____________________________
Науковий керівник: Остапенко Леонід Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права та психології, Національного університету «Львівська політехніка»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
