Діти – це майбутнє, зважаючи на це, кожній дитині потрібен правильний підхід та відповідна увага. Етимологічно термін «дитина» походить від латинського слова «немовля», що означає «той, хто не говорить». Для римлян цей термін позначав дитину з моменту її народження та до 7 років.
Це поняття розвивалося багато століть та остаточно визначило «дитину» у період від моменту народження до повноліття. Проте воно було досить відносним, оскільки визначення цих вікових меж у більшості культур відрізняється [1].
Виховання дітей є надзвичайно важливим чинником для розвитку держави та й загалом рівня суспільства. Взяти для прикладу історію будь-якої країни. Всі історичні події зазвичай залежали від рішення однієї людини, що було прийняте, зокрема, через призму розвитку її особистості, що в основному залежить від того, яким було її дитинство. Ці рішення не завжди мали позитивні наслідки, якщо взяти до уваги ряд диктаторів, за правління яких постраждало чимало населення. Виходячи з цього потрібно задуматися над причинно-наслідковим зв’язком дитячого виховання, адже кожне слово, кожна дія матиме відблиск у майбутньому.
Якщо взяти до уваги дитячу психологію, то обов’язковим для дитини є правильний і позитивний приклад, адже якщо його не буде, то дитина просто його видумає, що може по впливати на формування її особистості негативно. У вік великого впливу соціальних мереж, батьківський приклад не завжди є основним. Тобто, рівень розвитку найуразливішої частини населення на пряму залежить від держави. Даний вплив стосується не тільки мас-медія, але і законодавчого базису, що має відношення до розвитку дитини. Маються на увазі усі закони, що захищають права дитини та її інтереси.
Права дітей - це права людини. Вони захищають дитину аналогічно, як і людину, оскільки права людини так само, як і права дитини складаються з однакових фундаментальних прав.
Права дітей визначають такі основні гарантії, як:
- право на життя;
- принцип едискримінації;
- право на гідність через захист фізичної та психічної недоторканності (захист від рабства, катування та погане лікування, тощо)
Права дітей включають у себе громадянські та політичні права, такі як право на особистість, право на громадянство, тощо. Це також економічні, соціальні та культурні права, такі як право на освіту, право на гідний рівень життя, право на здоров`я та ін.
До переліку прав дітей відносяться ще й особисті права: право жити зі своїми батьками, право на захист, тощо.
Права дітей включають колективні права такі, як права біженців та дітей-інвалідів, дітей різноманітних меншин та корінного населення.
В порівнянні з правами людини дитячі права повинні бути адаптовані до дитини, оскільки враховують її нестабільність, специфіку та відповідні вікові потреби. Вони також враховують необхідність розвитку дитини. Таким чином, діти мають право жити і розвиватися належним чином фізично та інтелектуально.
Дітям надається право щодо задоволення основних потреб для їх розвитку, таких як доступ до належного годування, необхідного догляду, освіти, тощо. Враховуючи, що діти є найуразливішою категорією населення, права дітей передбачають необхідність надання їм особливого захисту, відповідно до їхнього віку та ступеня зрілості [2].
Основним правовим документом, що визначає права дітей є Конвенція ООН про права дитини. Конвенція має обов`язковий характер, що присвячений широкому спектру прав дитини. Вона складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань [3, с. 231].
Незважаючи на існуючий документ, права дітей усе одно порушуються, тому питання їх захисту є досить актуальним. На сьогоднішній день є багато випадків, у яких не враховуються інтереси дитини, що відбувається на державному рівні. Зокрема, взяти до уваги кількість скарг, що перебувають у реєстрі Європейського суду з прав людини. Для підтвердження, можу проаналізувати справу, де присутній факт порушення прав дитини. Наприклад, cправа «Савіни протии України» [4].
Заявники – чоловікі дружина, що проживають у місті Ромни, Сумської область є сліпими з дитинства. В сім`ї семеро дітей, яких передали під опіку держави у зв`язку з неспроможністю заявників забезпечити їм належний догляд і виховання. Дітей помістили у різні заклади. Заявники скаржилися на те, що рішення суду порушило їхнє право на повагу до сімейного життя, передбачене статтею 8 Конвенції, у якій йдеться, що кожен має право на повагу до свого сімейного життя. Тобто органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком ипадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичном суспільстві в інтресах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Заявники погоджувалися, що їхні матеріально-побутові умови дуже примітивні. Але вони не вважали зазначені умови настільки поганими, щоб вони становили небезпеку для життя і здоров’я дітей та вимагали відібрання дітей з батьківського дому. Зокрема, не було жодних свідчень того, що діти мали якісь хвороби, пов’язані з недоїданням або неохайністю.
Заявники не заперечували, що одержували певну фінансову та іншу підтримку від держави, але стверджували, що її зовсім недостатньо, щоб поліпшити їхнє становище. На їхню думку, органи влади зосереджували зусилля лише на підготовці документів про незадовільність їхніх побутових умов, замість того, щоб дати їм необхідні поради щодо можливого розв’язання цих проблем.
Заявники також погоджувалися з тим, що поміщення дітей до інтернатських закладів, можливо, відповідало б інтересам дітей, але, за їхніми словами, це можна було б зробити в інший спосіб, не позбавляючи дітей батьківського піклування; адже органи влади практично позбавили батьків можливості проводити час зі своїми дітьми поза межами таких закладів, особливо якщо враховувати той факт, що дітей влаштвали в різні заклади.
Загалом заявники доводили, що національні органи могли б застосувати менш суворі заходи, ніж відібрання від них дітей, і держава могла б допомогти їм виховувати дітей, забезпечивши сім’ї належні умови життя. Вони також наголошували, що при вирішенні їхньої справи в суді думку дітей не брали до уваги [4].
На мою думку, вилучення дітей з сім’ї є крайнім заходом. Це рішення повинно мотивуватися необхідністю захистити дитину від небезпеки та має бути доведено, що така небезпека справді існує.
Щодо даної справи, то уряд не мав конкретних доказів, що умови виховання їхніх дітей – хай і примітивні – є справді небезпечними. Також враховуємо те, що заявники є сліпими, це напряму пов’язано з їхньою неспроможністю забезпечити дітям кращі умови. Суттю даної скарги заявників є відсутність поваги до сімейного життя. Беручи до уваги, той факт, що позицію дітей не враховували, можна зробити висновок, що їх права були порушені.
У підсумку, якби органи державної влади первинно поставилися лояльніше щодо сім`ї Савіних, потреби у подані скарги не було б. Рішення суду про відібрання дитини, несе більше негативний вплив для дитячого розвитку. Взяти до уваги, звернення Савіних до органів влади з проханням забезпечити постачання газу в їхню квартиру, що дало б їм змогу мати газове опалення і гарячу воду, а отже, створило б для них нормальні санітарні умови. Цей факт говорить про відношення батьків, що вони намагаються забезпечити своїм дітям максимально комфортні умови, виходячи з обставин, у яких перебувають.
Таким чином, на нашу думку, держава не повинна була вдаватися до радикальних рішень та, по мірі можливості, сприяти розвитку такої сім`ї.
Література:
1. Сайт Humanium: Rights of the child. URL: https://www.humanium.org/en/child-rights/ (дата звернення 10.12.2018 р.).
2. Сайт ЮНІСЕФ: Конвенція ООН про права дитини. URL: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children (дата звернення 08.12.2018 р.).
3. Задорожній О.В. Конвенція про права дитини 1989 / Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В. Губерський (голова) та ін. Київ: Знання України, 2004. Т.1. 760 с.
4. Справа «Савіни проти України». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_454 (дата звернення 09.12.2018 р.).
|