Анотація. Аналізується правова проблематика правових стратегій. Розв’язується питання із введення в наукове дослідження теоретико-методологічної бази у процесі вивчення правових стратегій.
Ключові слова: правові стратегії, філософсько-правова методологія, теорія держави і права, філософсько-правова концепція.
Правовою стратегією науковці [1, 5, 7] називають правові норми, правові парадигми, правовий стандарт, які формулюють правові завдання і напрями, завдяки яким можна досягти поставленої правової мети. Це традиційно пов’язано з покращенням певних соціально-економічних, політичних або інших умов суспільства. Однак це має і певні суперечливі моменти, коли деякі правові цілі виявляються негативними у суто правовому розуміння і потребують збереження та захисту існуючого стану від несприятливих перетворень.
Узагальнено правову стратегію можна визначити як основоположний курс діяльності, який позначають найважливіші інтереси організації або держави, залежно від того, яке саме правове явище ми описуємо. Йдеться й про світоглядні настанови, про сукупність ідей, координацію ресурсів, спрямованих на вирішення першочергових завдань, які набувають форм правових доктрин і програмних документів, прерогатив механізму для виконання поставлених правових цілей і нормативних орієнтирів, а також концептуальних і ресурсних аспектів власне правової стратегії. На нашу думку, правові стратегії – це поняття ширші від стратегії управління, однак і це має певні недоліки й є невиправдано вужчим, так як не завжди вдається урахувати те, що правові стратегії можуть віддзеркалювати інтереси не тільки суспільства і держави, а й певної соціальної групи чи конкретної особистості.
Останнім часом термін «правова стратегія» часто вживається і в працях з кримінології: фахівці-криміналісти намагаються уточнювати поняття правових стратегій. Так, наприклад, автори [3] висловлюють думку, що правова стратегія – це засоби боротьби зі злочинністю не лише узагальнено, а й з окремими її видами (з урахуванням місця в загальній системі злочинності).
Таким чином, можемо зробити попередні висновки, що, по-перше, поняття «правові стратегії» слід вважати багатозначним; по-друге, нерідко існуючі в правовому середовищі підходи до визначення поняття правових стратегій відображають адекватні характеристики правової стратегії й завдяки цьому формуються спеціальні правові види професійної діяльності, до яких можна застосовувати широке і багатозначне поняття «правові стратегії. При цьому найчастіше поза правовою увагою лишаються абстраговані й універсальні властивості правових стратегій. На нашу думку, основним значенням поняття «правові стратегії», яке має найширше застосування у правовій діяльності, є те, що правові стратегії розглядають як деталізований план правової діяльності або правового впливу, що здійснюють з метою змінити природний перебіг подій соціальних процесів, координації діяльності відповідно до заздалегідь структурованих моделей правових стратегій.
Отже, по-перше, правова стратегія являє собою таке правове явище, самодостатнє й абстраговане, без чітко визначених і усталених форм. Може виступати як узагальнена концептуальна настанова, реалізація якої дозволяє домогтися конструктивної правової дії будь-яку сферу життєдіяльності індивідуума і на суспільні відносини, досягаючи при цьому поставлених цілей. По-друге, все, що пов’язано з вибудовуванням правової стратегії має творчу й інтелектуальну складові, залишаючись при цьому актуальними навіть у тих випадках правової діяльності, коли бракує попередньо розроблених чи апробованих на практиці правових моделей поводження, або навіть коли суб’єкт права не вбачає в певній правовій стратегії ефективного результату від її застосування в чітко встановлених правових умовах за допомогою різного правового інструментарію. По-третє, потреба у напрацюваннях і в реалізації правової стратегії існуватиме тоді, коли поставлена правова ціль матиме надскладну структуру і не становитиме проблем за змістом для вибудовування таких стратегій, і потребує докладання значних зусиль для її досягнення. Третя характеристика правової стратегії, на нашу думку, стосується довгострокового правового планування, правової координації дій різних суб’єктів права, узгодження дій між суб’єктами права, з обов’язковим безперервним моніторингом перетворень зовнішнього і навколишнього правового середовищ, в яких функціонує така правова стратегія. Як правило, по-четверте, правова стратегія розрахована на довгостроковий період, й її побудова виявиться недоцільною тоді, коли йтиметься про вирішення нагальних правових завдань, які слід розв’язати у короткі строки.
Література
1. Кравчук М. В. Питання теорії держави і права: навч. посібник. Тернопіль: Тернограф, 2015. 480 с.
2. Поліщук М. С., Логвиненко М. І. Правознавство: навч. посібник для студ. неюрид. спец. Харків: Право, 2014. 106 с.
3. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: елементарний курс. 3-тє вид. Харків: Право, 2012. 432 с.
4. Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Київ.: Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2014. 608 с.
5. Машков А. Проблеми теорії держави і права: http: //westudents. com. ua/glavy/68654. html
6. Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: навч. посібник. Київ : Професіонал, 2014. 398 с.
7. Марченко М. Н. Проблеми теорії держави і права. К. : Софія, 2013. 766 с.
8. www.legalnovels.in.ua
9. zib.com.ua
10. www.pdaa.edu.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
