У побуті досить часто можна зустріти вислів «зловживання правом». При цьому виникає питання чи являється «зловживанням правом» проблемою саме правового характеру?
Хочемо зазначити, що проблематика «зловживання правом» відома ще із стародавніх часів, зокрема римські юристи фіксували різні випадки використання суб’єктивного права заради заподіяння шкоди іншим особам.
На сьогодні, на жаль, не має чіткого визначення такого правового феномену як «зловживання правом». Саме у зв’язку з цим в науковій літературі пропонуються різні підходи щодо його розуміння, зокрема:
1. Даний феномен вважається поведінкою, яка не відноситься ні до правомірної, ні до протиправної.
2. Діяння, що за певних обставин може бути як правомірним, так і протиправним [2, с. 11].
Для полегшення розуміння феномену «зловживання правом» вважаємо за доцільне розглянути реалізацію права, тобто втілення його приписів у життя. Безпосередньо право реалізується у трьох формах, а саме: використання, виконання та дотримання.
Дотримання стосується реалізації правових заборон і, як правило, відбувається за межами правовідносин. А дві інші форми, використання та виконання, реалізуються виключно у правовідносинах. У формі використання реалізуються уповноважуючі, а у формі виконання – забов’язуючі норми. Тобто, реалізація суб’єктивних прав та юридичних обов’язків відбуваються в межах правовідносин.
На нашу думку, коли мова заходить про «зловживання правом» це стосується саме суб’єктивного права. Під суб’єктивним правом у загальній теорії держави і права розуміють міру можливої поведінки суб’єкта для задоволення ним своїх потреб, яка забезпечується державою.
Оскільки суб’єктивне право безумовно є правовим явищем і його реалізація може відбуватись лише у правовідносинах. Тому вкрай важливо визначити його межі.
На нашу думку, суб’єктивне право обмежується правами інших суб’єктів і саме тут виникає проблема «зловживання правом». Мова йде про необґрунтоване, протиправне розширення меж суб’єктивного права.
Ми вважаємо, найкращим визначенням змісту зловживання правом у правовідносинах є реалізація права у недозволених чинним законодавством формах та всупереч його меті, інтересам інших суб’єктів, в ході якої завдається шкода учасникам суспільних відносин. Тобто, безпідставне розширення меж суб’єктивного права призводить до звуження аналогічних прав інших суб’єктів, чим безумовно їм завдається шкода.
Якщо розглядати проблему «зловживання правом» через поняття правової поведінки, то можна дійти висновку, що зловживання суб’єктивним правом безумовно є правовою поведінкою, оскільки його зміст та реалізація, а також відповідальність регламентовані нормами права.
Зловживання суб’єктивним правом належить до протиправної поведінки (правопорушення).
Правопорушення – це протиправне суспільно-шкідливе діяння особи, за вчинення якого особа може бути притягнена до юридичної відповідальності.
З формальної юридичної точки зору зловживання суб’єктивним правом містить всі елементи правопорушення, а саме:
а) об'єкт правопорушення – суспільні відносини, врегульовані правом, яким завдано правопорушенням дійсний або можливий збиток, ті блага, цінності суспільства і окремої особистості (життя, здоров'я, матеріальне благополуччя, громадський порядок та ін.), на які посягає порушник;
б) суб'єкт правопорушення – деліктоздатна особа, тобто особа яка досягла відповідного віку і є дієздатною, а також організація (фірма, підприємство, орган друку та ін.), які вчинили правопорушення. У юриспруденції діє загальний принцип – незнання офіційно опублікованого закону не звільняє суб'єкта від юридичної відповідальності за його порушення;
в) об'єктивна сторона правопорушення – характеристика елементів протиправного вчинку. У першу чергу це стосується самого діяння, способів і обставин його вчинення. Для низки правопорушень необхідні заподіяння шкоди, а також встановлення причинного зв'язку міжпротиправнимдіянням і його шкідливим наслідкам. Для таких правопорушень важливо, щоб завдана шкода була заподіяна саме зазначеним діянням, а не настала у силу яких-небудь інших (випадкових) причин;
г) суб'єктивна сторона правопорушення визначає вид і ступінь винуватості порушника, характеризує його психічне ставлення до вчиненого, а також мотиви і цілі правопорушення [3].
Тож, можна зробити висновок, що зловживання суб’єктивним правом («зловживання правом») однозначно є правопорушенням. Тому що йому притаманні всі складові елементи правопорушення, а тому зловживання суб’єктивним правом можна визначити як усвідомлену діяльність суб’єкта із недобросовісної реалізацією своїх прав, нехтування правами інших суб’єктів, що завдає шкоду суспільним інтересам.
Результати аналізу поглядів правознавців з права свідчать, що наразі існує плюралізм думок та підходів до визначення феномена зловживання правом, які можна умовнооб’єднати у декілька підходів.
Перший – методологічний підхід, який наголошує на відсутності самого поняття «зловживання правом». Він базується на тому, що зазначена категорія не визначена у законодавстві, а тому дії особи котрі виходять за межі змісту суб’єктивного права вважаються протиправними і не вважається зловживанням правом. До цієї категорії відносяться переважно юристи та науковці такі, як М.М. Агарков, В.А.Рясенцев та інші.
Наступний сутнісний підхід пов'язаний із зловживанням правом у формі його реалізації всупереч його призначенню, що завдає шкоду іншим учасникам правовідносин, цього підходу притримувався М. Н. Малаїн.
Крім того існують й інші точки зору з цього приводу. Так, зокрема О.Ф. Скакун вважає, що протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому не можна класифікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально корисною[3, с. 429].
Однак, ми не можемо погодитись з точкою зору О.Ф. Скакун, тому що за її логікою зловживання правом є самостійним видом правової поведінки. На наше глибоке переконання зловживання правом у будь-якому випадку є правопорушенням. І лише невисокий ступінь його суспільної шкідливості створює ілюзію його не явно вираженої протиправності.
Таким чином, здійснений аналіз розкриває різні підходи, що сформувалися у науковій літературі щодо поняття «зловживання правом». Крім того він засвідчив відсутність законодавчого визначення терміну «зловживання правом». А це переконує нас у тому, що зазначене поняття є досить неоднозначним у розумінні, але у будь-якому разі воно є правопорушенням, тобто різновидом правової поведінки. Тому складність та суперечливість такого явища потребує подальшого дослідження його ознак, проявів серед інших аномалій і механізму запобігання та виявлення причин, що дало б змогу запобігати подібним діянням.
Список використаних джерел:
1. Юридичні науки: проблеми та перспективи. Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 20-21 травня 2016 року). – Херсон : Видавничий дім «Гельветика», 2016. – 144 с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. –Харків: Консум, – 2001. –656 с.
Електроні ресурси:
3. Поняття правопорушення. – Режим доступу: https://stud.com.ua/33266/pravo/ponyattya_pravoporushennya
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
