Постановка проблеми. Формування в Україні правової системи є проявом єдності суспільства, одним з важливих напрямків реалізації державного суверенітету. Розбудова та становлення України як незалежної, суверенної, демократичної та правової держави визначило необхідність формування національної правової системи. Нестійкість та часта зміна напрямків політичного розвитку констатувала складність ще зовсім молодої правової системи бути регулятором суспільних відносин. Як наслідок суспільство вимагає докорінних змін правового життя для чого необхідне відновлення ефективного функціонування правової системи України.
Мета: У даній роботі досліджується шляхи розвитку національної правової системи України За мету поставлено висвітлення напрямків генезису національної правової системи.
Стан дослідження. Проблематика, пов’язана із вивчення правової системи, досліджувалась в працях М.С. Кельмана, М.І. Козюбри, М.В. Кравчука, М. І. Мірошниченко, Ю. М. ОБоротов, Н.М. Оніщенко, В.М Тертишник.
Виклад основного матеріалу. Правова система України є унікальним правопорядком, що відрізняє її від інших систем світу, оскільки кожний ментальний тип культури традиційно наводить порядок по-своєму, генетично успадковуючи досвід попередніх поколінь. На думку М. І. Мірошниченко національна правова система знаходиться у перехідному періоді між минулим не гуманістичним “законопорядком” та майбутнім європейським цивілізаційним правовим життям [4]. Сучасний стан правопорядку в Україні впродовж свого двадцятилітнього існування показав свою неспроможність дієво впливати на суспільство, демонструючи мімікрію нежиттєздатної старої правової системи. Перехід від одного правопорядку як якісно сталого стану певної правової системи до іншого можливий лише через правовий хаос, який можна розуміти як надлишок норм, процедур, інституцій, концепцій тощо, які, з одного боку, відтворюють стару правову культуру, правове мислення і правосвідомість, а з іншого формують нову правову культуру, правове мислення і правосвідомість як певні духовні інструменти перетворення соціальної дійсності [5, с. 133].
Феномен «правова система» являє собою складне та функціональне явище та надає додаткові аналітичні можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства, а цінність використання категорії правової системи для юриспруденції полягає у можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу функціонування суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, що складаються між її частинами та у стосунках з іншими суспільними явищами. У теорії правової системи існують різні підходи до її поняття та структури. У цьому плані М. Кравчук зазначив: “Роль і значимість правової системи обґрунтовані багатьма вченими-юристами. Зокрема, у більшості наукових розробок, присвячених цій проблемі, стверджується, що правова система це сукупність усіх правових явищ, які існують у суспільному середовищі та є інструментом інтеграції, взаємодії елементів, сторін політичної, економічної та інших соціальних систем” [2, с.3].
Так, вчена С.Б. Кобринська визначає правову систему як цілісне багаторівневе утворення, яке відображає сукупність взаємопов’язаних юридичних засобів (явищ), і по-друге, в якості елементів включає такі правові явища, які забезпечують єдність соціальних і правових якостей [1 , с. 598]. Також на думку М.В. Кравчука правова система є не тільки системою об’єктивних норм, а й всією діючою системою права в єдності його конкретних і абстрактних форм, а ще співвідношення зовнішніх засобів офіційного визнання та об’єктивізації [3, с. 239]. Правова система України за період свого невеликого існування зіткнулася з низкою проблем, коріння яких торкається минулого тоталітарного режиму, яке, показавши своє безсилля та неспроможність впливати на суспільні процеси, більше того забезпечити основну правову цінність – захист прав та інтересів людей, викликало глибоку зневіру до майбутнього відродження стійкої національної правової системи.
В умовах глобалізації, стійкість правової системи – розгляд її не тільки з позиції самозбереження та стабільності як національної правової системи, але і як динамічного процесу, що включає в себе інтернаціональні зв’язки й відносини [6, с. 133]. Процес збереження стійкості правової системи України безпосередньо залежить від її гуманістичного спрямування, можливості захисту прав та інтересів людини, тому що антропологічний вимір завжди виступає ядром правопорядку. Правова система має особливе призначення в правовому житті, тому що відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі, яка спирається на можливість владного примусу до відповідної поведінки і покарання порушників юридичних приписів. Чітке розмежування права та його нормативістського вираження – закону, повинно стати переломним етапом до удосконалення національної правової системи та скерування її в русло демократизації та гуманістичного розвитку.
Постійна підміна правових понять змінює ставлення суспільства до розвитку правової системи загалом, а здебільшого формальне визначення права без ефективних механізмів його реалізації призводить до відсторонення громадян від державно-правових процесів внаслідок зневіри у здатності права належним чином регулювати суспільні процеси. Постійна зміна законодавства призвела до зневажливого ставлення суспільства до законів та асоціюється з іграшковими засобами для вирішення кулуарних питань. Для збереження довіри людини в можливість держави ефективно забезпечити її права та свободи, потрібно, перш за все, обмежити її діяльність правом, а головне обмежити можливість змінювати законодавство задля власної потреби. У противному випадку зневіра людини у ефективності права породжує низку глобальних проблем, які в майбутньому можуть стати причиною свавільного ставлення суспільства до державної влади.
У цьому плані доречно звернути увагу на пропозиції М.В. Кравчука, який зазначив щодо вдосконалення національної правової системі доцільно запровадити ряд заходів. Зокрема, “створити реальні, юридично закріплені засоби і практично забезпечити дію принципу поділу влади на виконавчу, законодавчу, судову з чітким визначенням повноважень кожної. На особливу увагу заслуговує формування незалежної, неупередженої, високо етичної, професійної судової влади, яка була б справжнім гарантом захисту людини і керувалася лише правовими законами та християнською мораллю; запровадити чіткі критерії поведінки урядовців і з цією метою розробити етичні кодекси. Кожен урядовець повинен діяти чесно, правдиво, сумлінно, жертовно, відкрито і доброзичливо, спрямовуючи всі зусилля на розвиток особистості як найвищої соціальної цінності. Хоч би одноразові, підтверджені фактично, порушення цих правил або негативна оцінка діяльності урядовця громадськістю, якій він служить, повинна бути підставою негайного усунення його з посади. Урядовець повинен бути слугою народу, а не керманичем, який влаштувався для власного збагачення. Необхідно повернути довіру українського народу до власної державної влади” [2, с.94-95].
Висновки: Отже на підставі вищенаведеного, можна зробити висновок, що національна правова система є недосконалою та слабкою і, як ніколи, потребує реформування. Зміни повинні початися із внутрішнього ставлення кожного індивіда до права та усвідомлення необхідності правового прогресу суспільства. Створення ефективної моделі правової системи прямо залежить від урахування сукупного історичного досвіду, концентрованим вираженням якого якраз і виступає інформаційна реальність, яка видається сукупністю інформації, наявної в суспільній свідомості і наукових знаннях. Таким чином, трансформація правової системи України повинна створити нову модель, спрямовану на зародження можливостей та належних умов для розвитку людської особистості. Така правова система повинна відходити від засад юридичного позитивізму, і формуватися на ідеї забезпечення пріоритету права. Національна правова система повинна відображати спрямованість українського права на реалізацію та захист прав і свобод громадян і, тим самим, виявляти його гуманістичну спрямованість у системі регулятивного й охоронного механізму та складової національної культури законності та правопорядку в країні.
Список використаних джерел:
1. Кельман. М.С., Котуха О.С,, Коваль І. М. Загальна теорія держави і права: підручник/ за заг. ред. доктора юридичних наук професора Кельмана М. С. Тернопіль, 2018. 804 с.
2. Кравчук М.В. Правова система США. К.: Нора-Друк. 2004. 136 с.
3. Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-тє вид., змін. й доповн. Тернопіль: ТНЕУ. 2018. 524 с.
4. Мірошниченко М. І. Реформування правової системи України: до питання інноваційних методологічних підходів у побудові теоретичної моделі, адекватної вимогам часу. Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами IV Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2007, 1-2 черв.: У 2-х т. / Уклад. Т. Д. Климчик, І. М. Якушев. Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. Т. 1. 506.
5. Тертишник В.М. Верховенство права і закону. Право України. 2010. № 6.
6. Удовика Л. Г. Трансформація правової системи в умовах глобалізації: антропологічний вимір: Монографія. Х.: Право, 2011. 552 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
