Закріплення за корінними народами права на самоідентичність та самовизначення є наріжною проблемою. Адже, у сучасному суспільстві в зв’язку з глобалізаційними та інтеграційними викликами трапляються непоодинокі випадки нехтування інтересами корінних народів, а недостатньо розвинута система захисту їх прав як на національному, так і на міжнародному рівнях спонукає даним викликам. Тому питання закріплення за корінними народами права на самоідентичність та самовизначення постають однією з головних вимог правотворчого та державотворчого процесів. Саме в цьому контексті існує необхідність приведення положень національного законодавства в даній сфері у відповідність із загальновизнаними принципами та нормами, що існують в світі.
Проблемами прав корінних народів, у тому числі і реалізації права на самоідентичність та самовизначення почали займатися з кінця ХІХ століття [1].
Так, першим міжнародним документом, який був повністю присвячений проблемам корінних народів, стала конвенція Міжнародної Організації Праці (МОП) 1947 року, яка була ратифікована в 1956 році за часів панування СРСР. В 1989 році на основі перегляду змісту цієї конвенції МОП ухвалює “Конвенцію про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних державах” [4]. Даним документом закріпилися та підлягали уточненню права корінних народів, їх правовий статус, а також були вироблені критерії, згідно з якими народ можна було віднести до категорії корінного. Зокрема, в Конвенції зазначається, що основним критерієм для визнання народу корінним є власна ідентифікація себе як такого. Варто звернути увагу на те, що Конвенція не надає чіткої дефініції корінних народів, а лише окреслює сферу застосування документу. Фактично МОП, усвідомлюючи неможливість формулювання терміну корінних народів, поєднала об’єктивний та суб’єктивний підхід у визначенні цього поняття.
Проблема корінних народів не залишила осторонь Організацію Об’єднаних Націй (ООН), члени якої понад двадцять років працювали над цією проблемою і лише в 2007 році було прийнято «Декларацію про права корінних народів» [2], після двадцяти років розгляду та доопрацювання.
Не зважаючи на статус ОOН на сучасному етапі найбільш прийнятним є підхід Світового Банку, який сприйняв функціональний погляд на корінні народи. Проте, все одно залишається низка проблем, пов’язаних з питанням корінних народів, а саме: 1) залишається необхідність надання єдиної дефініції цьому поняттю, яке буде використовуватися міжнародними організаціями та окремими державами; 2) немає єдиних критеріїв визнання народу корінним; 3) міжнародні документи не є досконалими, що зупиняє держави у їх прийнятті; 4) не повністю регламентованими залишаються й права самих корінних народів.
Національне законодавство ніяк не регулює поняття «корінний народ». Наразі відсутній спеціальний закон, який би визначав порядок визнання народу корінним та його права на території України. Відсутній і закону, що імплементує норми ООН про права корінних народів. Лише в 2017 до Верховної Ради України був поданий проект закону “Про статус кримськотатарського народу в Україні”. Проте поданий законопроект на наш погляд цілком не реалізує положення Декларації в національному законодавстві. У контексті визнання кримськотатарського народу корінним оминаються питання визнання інших народів корінними та взагалі існування таких в Україні. Зокрема, у 2015 році до Верховної Ради України був поданий проект закону «Про підтримку самобутності караїмського та кримчацького народів в Україні», але його також не було прийнято. Тож наразі на нашу думку потрібно вдосконалювати українське законодавство, що регулює всі вищезгадані питання.
Вперше право на самовизначення знайшло своє відображення в Статуті ООН 1945 року, проте тоді про нього було лише згадано, але не конкретизовано [8]. У 1966 році право на самовизначення закріпилося у міжнародному пакті “Про громадянські і політичні права” [5] та міжнародному пакті “Про економічні, соціальні і культурні права” [6] - важливих міжнародних документах, які закріплюють права людини та є частиною міжнародного Білю про права людини. Закріплення самовизначення в цих документах заклало початок становлення його як права. Наступний документ, а саме декларація “Про принципи міжнародного права” 1970 року закріплює самовизначення, як основоположний принцип, що вносить деяку розбіжність з попередніми документами, які закріплювали самовизначення як право [3].
Попри законодавче закріплення права на самовизначення, виникають проблеми у його практичній реалізації. По-перше, жодний документ не визначає хто може бути суб’єктом реалізації права на самовизначення: нація, народ, корінний народ. Міжнародні законодавчі акти також не містять дефініцій даних категорій. Відповідно, якщо націю трактувати як синонім держави, то вона не може виступати суб’єктом самовизначення. Натомість поняття “народ” включає в себе як корінні народи, так і національні меншини. Різниця між цими поняттями полягає у тому, корінні народи не мають власної держави і при цьому позиціонують себе як окремий народ, а національні меншини мають власну державу за межами країни свого проживання. Враховуючи цей факт, можна стверджувати, що право на зовнішнє самовизначення мають виключно корінні народи, а національні меншини – тільки на внутрішнє.
Наступною проблемою є співвідношення принципів самовизначення та територіальної цілісності. ООН в “ Декларації про принципи міжнародного права” закріплює, що всі принципи визначені ООН мають однакову міжнародно-правову силу [3]. Постає питання: що має пріоритет? На практиці територіальна цілісність частіше відступає перед правом на самовизначення. У контексті цього співвідношення важливою стає міжнародна підтримка такого відокремлення, яка безпосередньо залежить від становища держави на міжнародній арені. Проте міжнародні документи не містять підстав для реалізації права на самовизначення.
Таким чином, наразі в Україні відсутній комплексний нормативно-правовий акт який мав би імплементувати у національне законодавство положення міжнародних документів і тим самим визначити правовий статус корінних народів. У міжнародному законодавстві, в свою чергу, уточнення потребує задеклароване право на самовизначення. Тим самим постає необхідність у регламентації порядку реалізації, способів і форм, а також суб’єктів реалізації цього права і, найголовніше - співвідношення з принципом територіальної цілісності. На нашу думку удосконалення міжнародного і національного законодавства з цього питанні буде сприяти врегулюванню міжнародної ситуації, нормалізації відносин між країнами та корінними народами.
Література:
1.Беліцер Н. Кримські татари як корінний народ. Історія питання та сучасні реалії. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mip.gov.ua/files/pdf/blicer_ pro_krimtat.pdf
2.Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів: Міжнародний документ від 13.09.2007р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_l56
3.Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН: Міжнародний документ від 24.10.1970р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_569
4.Конвенція про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах: Міжнародний документ від 27.06.1989р. №169 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/ 993_188
5.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Міжнародний документ від 19.10.1973р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_043
6.Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права: Міжнародний документ від 19.10.1973р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042
7.Про статус кримськотатарського народу в Україні: Проект Закону України від 07.04.2017р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61537
8.Статут Організації Об’єднаних Націй: Міжнародний документ від 26.06.1945р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_010
___________________________
Науковий керівник: Кузнецова Людмила Валеріївна, кандидат юридичних наук, Полтавський університет економіки та торгівлі
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
