Author: Гара Володимир Петрович, студент юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
В національному законодавстві прикладом гуманізму вважається амністія і помилування. Нормативне забезпечення цих двох інститутів Кримінального права знаходимо в Конституції України, Кримінальному кодексі України 2001 р., Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р., Кримінально-виконавчому кодексі України 2003 р., ЗУ «Про застосування амністії в Україні » 1996 р. Суть амністії і помилування розкриваєм через їх визначення.
Помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі вибачення особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Амністія – здійснене актом верховної влади часткове або повне звільнення засуджених від кари . Також існує законодавче визначення амністії — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.
Науці Кримінального права України відоме як законодавче трактування правового явища амністії, так і визначення, яке знаходимо в працях науковців. Наприклад, П.С. Матишевський писав: акт амністії — це виявлення гуманізму, милосердя та прощення з боку держави щодо певної категорії людей, які вчинили злочини; цей акт здійснюється у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності і покарання індивідуально невизначеного кола осіб, винних у вчиненні злочинів. Коржанський М.Й. стверджує, що амністія — це юридичний акт кримінально-правового характеру, котрий стосується певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів, або певної категорії злочинців.
Формулюючи визначення поняття амністії, слід враховувати те, що воно займає своєрідне, особливе місце в системі існуючих у кримінальному праві різноманітних видів звільнення осіб, які вчинили злочин, від кримінальної відповідальності і покарання. Сутність амністії полягає насамперед у державному прощенні зазначених осіб шляхом звільнення їх від кримінальної відповідальності чи покарання.
Можу сказати про те, що акт амністії є особливим, специфічним документом, але в будь-якому випадку він є нормативним. Його особливість, зокрема, пов’язана з дією такого акта в часі, – як правило акти про амністію поширюють свою дію на осіб, котрі вчинили злочин до моменту набрання актами законної сили, і не поширюються на осіб винуватих у вчиненні злочинних діянь після цього моменту. Акти про амністію можуть застосовуватися судами і через багато років після їх видання, але в цих випадках амністія також стосується лише тих осіб, які вчинили злочини до її оголошення. Амністія не скасовує караність певних діянь, а лише стосовно встановлених категорій осіб допускає відмову від застосування кримінального покарання.
Єдиним суб’єктом оголошення амністії є законодавчий орган державної влади, який надає повноваження судам для прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі акта амністії: осіб справи про злочини яких перебувають у впровадженні органів досудового розслідування; особи, справи про злочини яких перебувають у впровадженні судів і до набрання чинності закону про амністію не розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили; засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі; осіб, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої держави; осіб, яких засуджено до виправних робіт, а також до інших покарань не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, тощо.
Акт амністії не перераховує певні особи, а вказує їх категорії. Законодавець не знає, до кого персонально буде застосована амністія. Як правило, амністуванню підлягають особи, які не становлять великої суспільної небезпеки, або вчинили злочини невеликої чи середньої тяжкості, або засудженні до нетривалих строків покарання. Актом про амністію також визначаються категорії осіб, на які дія амністії не поширюється. Наприклад, це особи яким покарання у виді довічного позбавлення волі в порядку помилування замінено на позбавлення волі на певний строк; які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких та особливо тяжких умисних злочинів; до яких застосовувалось звільнення від відбування покарання з випробуванням і які під час іспитового строку знову вчинили новий умисний злочин[5, 11-19].
Розглядаючи дане питання варто згадати Закон "Про амністію" , який був прийнятий 19 квітня 2007 р. та набрав чинності 9 червня 2007 року. Відповідно до ст. 8 цього Закону його виконання покладається виключно на суди, а з дня набрання чинності він підлягає виконанню протягом трьох місяців (ст.17) [ 6 , 39].
Амністія застосовується не лише щодо осіб, які вже засуджені за вчинення злочину, а й щодо осіб, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочинів, кримінальні справи стосовно яких знаходяться у провадженні органів досудового розслідування. Зазначені особи можуть бути звільнені судом від кримінальної відповідальності за поданням органів дізнання та досудового слідства. Питання про застосування амністії вирішується також на стадіях попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду справи, при розгляді справи в апеляційній і касаційній інстанціях та під час виконання вироку, ухвали і постанови суду. Це означає, що амністія застосовується на будь-якій стадії кримінального процесу.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що відповідно до чинного українського законодавства поняття амністії складається з таких основних елементів: оголошення амністії є виключною прерогативою законодавчого органу держави; амністія оголошується шляхом прийняття відповідного закону: цей закон передбачає амністування певної категорії осіб, а не індивідуально визначеної особи; як правило, дія амністії поширюється лише на осіб, які вчинили злочин до моменту набрання чинності закону про амністію; звільнення у зв'язку з актом амністії здійснюється лише судом [5, 23 ].
Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 15 КПК України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду та відповідно й до закону. Принцип здійснення правосуддя, означає виключну прерогативу суду (одноособового або колегіального) на визнання людини винуватою у вчиненні злочину і призначення їй кримінального покарання.
Водночас, згідно зі ст. З Положення «Про порядок здійснення помилування», Президент може помилувати тих осіб, які вже були засуджені судами України, котрі компетентно виконали надану їм (і тільки їм!) Конституцією судову функцію. Вони мали право і можливість у межах своєї компетенції з урахуванням аргументів безпосередніх учасників судочинства та думки інших осіб, визначаючи долю підсудних, у кожному конкретному випадку за наявності підстав та внутрішнього переконання виявити і гуманізм, і милосердя. І це повністю відповідає принципу поділу влади. Президент, видаючи акт помилування, фактично скасовує постанову суду стосовно покарання особи, провину якої повністю доведено під час публічного судочинства. Якщо глава держави може собі дозволити втрутитись у питання зміни вирок, заміни однієї міри покарання іншою або повного зняття покарання, то чому він не може скасувати постанову суду про розподіл майна чи відшкодування боргів?
Як глава держави Президент може втручатися у всі сфери життя країни та громадян у межах своїх конституційних повноважень, але не порушуючи встановленого розподілу влади в правовій державі, не скасовуючи прийняте рішення іншого державного органу і не втручаючись у його виключну компетенцію.
Не можна заперечувати самої необхідності інституту помилування. Помилування – це чеснота, яка притаманна людині як творінню природи. Але кожний крок у застосуванні акту помилування має бути передбачений Конституцією України на основі закладених у ній принципів. Оскільки право призначати покарання принципово належить виключно суду, то й процес його виконання може змінюватись певним чином лише у передбачених законом випадках і межах саме судом. Помилування Президентом є пережитком монархії, що різко не узгоджується з проголошеною ідеєю правової держави.
Підводячи підсумок, хотілося б звернути увагу на необхідність приведення у відповідність з Конституцією України окремих нормативних актів. Наприклад, ст. 74 КК 2001 р. (ст. 54 Кримінального кодексу України), яка закріпила поняття винятковості актів амністії і помилування, що видаються главою держави та законодавчою гілкою влади, передбачає, крім звільнення осіб від кримінальної відповідальності, ще й звільнення від відбуття покарання. Слід врахувати вітчизняний і закордонний досвід застосування амністії і помилування та усунути всі суперечності з цього питання [4, 16-18].
Література:
1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України 2001 р..
3. Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р.
4. Губська О.А. Адвокат. – 2001. - №4-5. – 16-18 с.
5. Музика А.А., Школа С.М.Кримінальне право України. – 2006. - №1. – 10-23 с.
6. Присяжнюк Т.І. Вісник Верховного суду України. – 2007. - №9. - 39 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
