Ознаками суб’єкта злочину, передбаченого ст. 150 КК України може бути лише фізична особа, тобто людина. Продовжуючи розгляд ознак суб’єкта експлуатації дітей, зазначаю, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 150 КК України, особа має бути осудною. Слід звернути увагу, що теорія та практика кримінального права виходять із того, що кожна особа, яка вчинила злочинне діяння, є осудною, доки не доведено зворотне. У зв’язку з цим у літературі обґрунтовано зазначається, що в кримінальному праві діє презумпція осудності. Діяння, передбаченого ст. 150 КК України, та керуючись критерієм осудності, доходжу висновку, що суб’єктом експлуатації дитини може бути лише особа, рівень розвитку психічних функцій якої забезпечує можливість: 1) усвідомлювати, що виконувані нею дії забезпечуватимуть та стимулюватимуть фізичну або розумову діяльність дитини, яка не досягла віку працевлаштування (усвідомлення фактичного характеру дій); 2) усвідомлювати, що виконувана дитиною робота становитиме небезпеку її здоров’ю та може завдати йому (здоров’ю) шкоду (усвідомлення суспільної небезпечності дії та можливості настання наслідків); 3) керувати своїми діями щодо забезпечення та стимулювання небезпечної для здоров’я фізичної або розумової діяльності дитини (здатність керувати своїми діями).
Особа, яка через хворобу не здатна до таких психічних функцій, не може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 150 КК України, адже згідно з ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. КК України передбачає кримінальну відповідальність не лише осудних осіб, але й тих осіб, які визнані судом обмежено осудними. Згідно ж з ч. 1 ст. 20 КК України, обмежено осудною може бути визнана особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Вирішуючи питання кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб за вчинення експлуатації дітей, слід звернути увагу на те, що виконання об’єктивної сторони складу цього злочину потребує достатньо високого рівня розвитку психічних функцій людини. За вчинення експлуатації дитини передбачено загальний вік кримінальної відповідальності, адже, з одного боку, вона (експлуатація дітей) не входить до зазначеного у ч. 2 ст. 22 КК України переліку злочинів, за скоєння яких кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років, а з іншого – не вимагає від свого суб’єкта набуття певних прав, спеціального стану або іншого статусу, який нерозривно пов’язаний з досягненням більш зрілого віку. На підставі викладеного можна зробити висновок, що суб’єктом експлуатації дітей може бути лише людина, яка, з одного боку, на момент вчинення експлуатації дітей досягла шістнадцятирічного віку, а з іншого – має такий рівень психічного здоров’я, який забезпечує їй можливість: а) усвідомлювати, що виконувані нею дії забезпечуватимуть та стимулюватимуть фізичну або розумову діяльність дитини, яка не досягла віку працевлаштування; б) усвідомлювати, що виконувана дитиною робота становитиме небезпеку її здоров’ю та може завдати йому шкоду; в) керувати своїми діями щодо забезпечення та стимулювання небезпечної для здоров’я фізичної або розумової діяльності дитини.
Література:
1. Конвенція ООН про права дитини (1989 р.)- К.: AT "Видавництво "Столиця", 1997. — 32 с.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст/ Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 239 с.
_____________________________
Науковий керівник: Голобородько Наталія Володимирівна, викладач II категорії, Таращанський державний технічний та економіко-правовий коледж
|