Для України співробітництво в межах ДПП можна вважати відносно новим механізмом. Проте, у світі така форма співпраці існує досить давно і бере своє коріння ще за часів Стародавнього Риму. Так у Римській імперії практикували передачу в управління приватним особам об’єктів античної інфраструктури, таких як поштові станції, порти, ринки, лазні. Така форма ДПП, як концесії, застосовувалися при побудові відомого римського водогону.
Упродовж останніх років, навіть у розвинутих країнах домінують інфраструктурні проекти. Тому не дивно, що сьогодні одним із шляхів вирішення соціально-економічних проблем як в Україні, так і в світі, є ДПП.
У 2010 році було прийнято Закон України «Про державно-приватне партнерство», який визначає методи та принципи взаємодії держави та приватних партнерів на договірній основі. Відповідно статті 1 цього закону, ДПП – співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам ДПП, визначеним цим Законом [1].
Іншої точки зору дотримується Д.Ю. Наумов, який пропонує розглядати ДПП з позиції раціонального використання суспільних ресурсів, що лежать в основі підвищення якості факторів виробництва, які застосовуються з метою переходу до довгострокового і якісного економічного зростання [2, c. 37].
Однак, не зважаючи на високу кількість нормативно-правових актів, які регулюють ДПП, виникають правові проблеми при реалізації зазначених проектів.
Таким чином, можна зробити висновок, що державно-приватне партнерство є угода між приватним та державним сектором у результаті якої приватний партнер здійснює інвестиції у інфраструктуру та послуги, що зазвичай надавались державою та бере на себе основні ризики пов’язані з функціонуванням та будівництвом, у результаті чого приватний партнер має можливість отримувати дохід від сфер, що раніше перебували тільки під керівництвом держави. У результаті чого кожна сторона має можливість переслідувати свої цілі та буду впевнена у захисті своїх прав та інтересів.
До ознак ДПП відносять ключові властивості самих проектів, а саме те що, сторонами ДПП є держава і приватний бізнес, конкурентний спосіб вибору партнера, закріплення рівноправних відносин відповідним договором та спільний інтерес учасників проекту.
Аналізуючи це питання слід зазначити, що саме завдяки державному партнерству, держава вирішує проблеми пов’язані з нестачею досвіду в деяких високотехнічних сферах виробництва та зумовлює зростання конкурентоспроможних ринків, розвиток яких є неможливий без вливання фінансових ресурсів.
Література:
1. Про державно - приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 № 2404 - VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 40. - Ст. 524
2. Наумов Д.Ю. Державно-приватне партнерство як інструмент державного управління економікою України, розвитку ринку праці та трудового потенціалу промисловості / Д.Ю. Наумов // Економіка та держава. - 2011. - № 2. - С. 33-40.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
