Слід наголосити, що лише в останні 10-15 років помітне зростання уваги вітчизняних науковців (спричинене не в останню чергу рецепцією західних новітніх історіографічних напрямів (насамперед постмодернізму), використанням сучасного методологічного інструментарію, міждисциплінарних, компаративістських підходів) до такої важливої наукової проблеми як організаційне оформлення та діяльність повстанського запілля як «структурного елементу цілісної системи національного руху Опору» [5, с. 7], поза сумніву унікальної системи забезпечення повстанською армією своїх дій [2, с. 5].
Проблематика українське повстанське запілля знаходила відображення в працях таких науковців як Г. Стародубець, В. Ковальчука, Р. Забілого, В. Ільницького, О. Ленартовича, Г. Папакіна, О. Стасюк, А. Сухих, С. Стельниковича, В. Ухача та ін. [11, 12, 13].
Головне Командування Української повстанської армії (далі - ГК УПА), на протязі другої половини 1943 року «розглядало повстанське запілля як територію своєрідної української протодержави» [6, с. 338].
Вітчизняними дослідниками наголошується, що поява документа «Розпорядження про встановлення адміністрації на терені України» від 1 вересня 1943 року стало «своєрідною точкою відліку побудови (хай і на теоретичному рівні) нової конструкції влади» [7, с. 240], «встановленням адміністративної влади» [1, с. 196], «утворенням цивільної адміністрації на підконтрольній УПА території» [8]. Власне, «Розпорядження про встановлення адміністрації на терені України» від 1 червня 1943 року, дало, нехай і на теоретичному рівні, старт на побудову нової конструкції влади. Реально функції керівництва на території повстанського запілля здійснювала організована мережа революційної ОУН.
Слід наголосити, що державотворчі зусилля керівництва УПА спрямовувалися у двох паралельних площинах:
- по-перше, необхідно було організувати різні сектори громадського життя на звільнених від німецьких окупантів територіях, тобто налагодити реальне функціонування цивільної влади [7, с. 240];
- по-друге, здійснити «формування мережі оунівського підпілля як реальної військово-політичної влади на місцевому рівні» [6, с. 339].
Українські вчені (Г. Стародубець, С. Макарчук, Ю. Киричук) підкреслюючи поліфункціональний характер діяльності повстанського запілля [6, c. 340], розкривають функціонування військово-мобілізаційної реферантури, як однієї із ключових. З-поміж пріоритетних напрямів її роботи виділяють два основних:
1) організація самооборони населених пунктів краю [9] (місцеві відділи самооборони або збройні боївки виступали і своєрідним гарантом фізичного існування оунівського підпілля – організаційного ядра повстанського запілля [4, c. 14]);
2) військовий вишкіл та мобілізаційна робота до лав повстанської армії [6, c. 340].
Унормовував роботу військової реферантури наказ Ч. 8 командира УПА Клима Савура від 30 серпня 1943 року. Вітчизняні фахівці (Ю. Киричук, С. Макарчук, Г. Стародубець) у переліку причин організації самооборонних відділів революційної ОУН називають: 1) необхідність захисту населення від німецьких окупантів, радянських партизан та польських боївок; 2) збройна боротьба з відступаючими частинами Вермахту, «відплатні акції»; 3) організація превентивних нападів на ворожі об’єкти [5, c. 261, 265-266] (науковці слушно зауважують, що практична реалізація окреслених завдань збройних боївок потребувала частої координації зусиль з відділами УПА).
У переліку інших завдань місцевої самооборони Г. Стародубець називає «… організацію підпільно-диверсійної роботи у ворожому тилу», організацію розвідувальної роботи та здобуття зброї [5, c. 268-269]. Реалізація «оргмобами» другого завдання (підготовки та забезпечення кадрового поповнення лав повстанської армії [10, c. 75]) фокусувала їх зусилля в напрямі вирішення питання мобілізації військовозобов’язаного населення та налагодженні для нього військового навчання [5, c. 271]. У контексті вирішення цього завдання, науковцями піднімається питання (з урахуванням специфіки формування та діяльності УПА, яка для ворогів ідеї української державності була нелегітимним, «бандитським», «злочинним» збройним формуванням) використання відповідальними структурами «армії без держави» методів для проведення мобілізаційних заходів. Відкинувши «апологетичні наспіви» представників української діаспори, прихильників тих чи інших суб’єктів українського національно-визвольного руху (так, прихильники бандерівців вказують на добровільний, а мельниківці – на примусових характер – Авт.), варто погодитися з авторитетними дослідниками (А. Кентієм, Г. Стародубець та ін.), що «в основу формування з’єднань УПА була покладена мобілізація всього боєздатного населення. Поруч з цим звичайно, залишався принцип добровільності» [3, c. 93]. «Оргмоби» щоденно працюючи з людьми не раз висловлювали стурбованість з приводу намагань посилити тиск на населення, розуміючи, що повстанська армія має перспективу тільки у випадку опертя на «… свідому, добровільну підтримку народом» [10, c. 77].
Таким чином, дослідники підсумовують, що в плані організації діяльності на території українського повстанського запілля основних його реферантур – господарської, організаційно-мобілізаційної, політико-пропагандистської, основний тягар їх організації та управління «падав» на плечі оунівського підпілля. Функціонування українського повстанського запілля як структурної складової українського самостійницького руху 1940 - 1950-х років XX століття свідчить про високий рівень «... потенційної спроможності української нації до об’єднання ...» [6, c. 342], самоорганізації в критичні періоди боротьби за свободу та справедливість. Зрештою, функціонування «повстанських республік» підкреслюють реальні спроби УПА займатися справою державотворення в роки війни, нехай на обмежених територіях та із специфічними формами [8].
Література:
1. Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939 - 1945 рр.). Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 196.
2. Забілий Р. В. Особливості збройної боротьби Української повстанської армії в 1942 - 1949 рр.: автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07.00.01. – історія України / Р. В. Забілий; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Інститут народознавства. Львів: [б.в.], 2015. 20 с.
3. Кентій А. Українська Повстанська Армія. 1942-1943 рр. Київ, 1999. С. 93.
4. Літопис УПА. Тернопільщина «Вісті з терену» та «Вістки з Тернопільщини» 1943 - 1950. Торонто – Львів: Видавництво «Літопис УПА» 2010. Кн. 1. Т. 49. С. 14.
5. Стародубець Г. М. Українське повстанське запілля (друга половина 1943 – початок 1946 років). Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. С. 261, 265-269.
6. Стародубець Г. М. Ґенеза українського повстанського запілля: монографія. Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. С. 338-340, 342.
7. Стародубець Г. Становлення та функціонування повстанського запілля на Волині в умовах німецької окупації (др. пол. 1943 р.). Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей. 2009. Вип. 12. С. 240.
8. Стасюк О. Український визвольний рух середини XX століття в контексті українського державотворення. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2014. Вип. 23. С. 3-15.
9. Стародубець Г. М. Українське повстанське запілля (друга половина 1943 - початок 1946 років): дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.01 – історія України. / Г. М. Стародубець. URL: http://www.disslib.org/ukrayinske-povstanske-zapillja.html (дата звернення 03.05.2019 р.).
10. Стародубець Г. М. Діяльність організаційно-мобілізаційної референтури запілля УПА на зламі 1943 - 1944 рр. Питання історії України: Збірник наукових статей. 2004. Т. 7. С. 75, 77.
11. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
12. Ухач В. З. «Українські протодержави»: організаційно-правове становлення та функціонування «повстанських республік» (др. пол. 1943 - поч. 1945 рр.). URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/22520 (дата звернення 04.05.2019 р.).
13. Ухач В.З. Антонівецька повстанська республіка: організаційно-правовий аспект діяльності. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/18710 (дата звернення 04.05.2019 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
