Актуальність теми дослідження обумовлена конституційною реформою 2016 року, яка змінила законодавство у частині запровадження монополії адвокатів на здійснення представництва в судах. Ці зміни сприйнялися неоднозначно та подекуди викликали справедливу критику. Питання виникає також, щодо їхньої відповідності міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
З проголошенням України незалежною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини, гарантованих у конституційному порядку. У ст. 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина.
Відповідно до закону “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” від 02.06.2016 року за №1401-VIII було зроблено найбільш значущий крок у реформуванні судової системи України. Багато аспектів цих змін породили широкі дискусії як серед юридичної спільноти, так і загалом в суспільстві: від зміни конституційно-правового статусу судді до введення монополії адвокатури.
Після набрання Законом чинності, відповідно до статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. В абзаці 4 цієї ж статті зазначено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Статтю 59 Конституції України внаслідок прийняття змін було видозмінено, а саме: замінено «правову» на «професійну правничу» допомогу. Конституційний суд двічі тлумачив цю статтю Конституції в попередньому її варіанті у своїх рішеннях у 2000 р. (№13-рп/2000 від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000) та у 2009 р.(№23-рп/2009 від 30.09.2009 р. у справі №1-23/2009), де визнавав недопустимим обмеження у праві вибору захисника виключно з числа адвокатів. Але при внесенні змін, ця думка не була прийнята.
Так, зокрема, судді Конституційного суду України Сліденко І.Д., Вдовіченко С. Л. та Сас С. В. вирішили скористатися своїм законним правом на висловлення окремої думки й зазначили, що виключне право адвоката на представництво у суді спричинить обмеження прав людини, а положення наданого висновку, які стосуються цього питання, не є достатньо обґрунтованими. Наприклад, суддя Сас С. В. вважає: «Практичний аспект реалізації права на правову допомогу, у запропонованому варіанті, в недоступності послуг адвоката для широких верств населення. Запровадження монополії на представництво інтересів особи в суді виключно адвокатами спрямоване на обмеження конституційного права особи на вільний вибір захисника своїх прав».
На думку автора, встановлення монополії адвокатури у сфері юридичної допомоги становить загрозу для доступу до правосуддя всіх верств населення. Ухвалення змін фактично підпорядковує адвокатурі існуючу систему безоплатної правової допомоги. Обсяг надання цієї допомоги не оцінювався при прийнятті рішення про монополізацію адвокатури. Подорожчання послуг у випадку відсутності необхідних коштів у бюджеті призведе до зменшення в рази кількості людей, яким буде надаватися безоплатна правова допомога. Крім того, держава сама позбавляє себе права адекватно реагувати на потреби суспільства, використовуючи послуги параюристів та інших структур, які здатні надавати правову допомогу.
Отже, монополія адвокатури не відповідає положенням багатьох міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та може призвести до обмеження громадян нашої держави в правах, порушивши принцип рівного доступу до правничої (правової).
Проте, на мою думку, нам необхідно користуватися найкращими практиками, адаптуючи їх під українські реалії. У США та у 17 країнах Європи інститут адвокатської монополії успішно функціонує. Тому висловлюється думка, що адвокатська монополія – це все-таки необхідність для країни, яка бажає розвиватися в напрямку формування дійсно кваліфікованого та якісного захисту бізнесу та простих громадян.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.
2. ЗУ “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” від 02.06.2016 року за №1401// Голос України – 2016. – №118.
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 року//Офіційний вісник України - 2000 р., № 47, стор. 109, стаття 2045, код акта 17236/2000
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30.09.2009//Вісник Конституційного суду України – 2009 р. - №9 - стор.32
____________________________
Науковий керівник: Малярчук Любов Сергіївна, асистент кафедри нотаріального, виконавчого процесу та адвокатури юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
