Співвідношення між релігією, зокрема християнською традицією і правами людини – питання, яке дотепер ще викликає палкі дискусії. Значущість і статус прав людини не є самоочевидними, якщо ми звернемося до різних релігійних традицій, надто – якщо буквально тлумачити їхні сакральні тексти.
Розвинувши та збагативши ідеї свого “першоджерела” — тієї Біблії, яка відтепер дістала назву “Старий Заповіт”, християнська релігія сформулювала у “Новому Заповіті” чимало гуманістичних принципів і нормативів загальнолюдського характеру. Вона інтегрувала уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями, підсиливши їх вплив посиланням на Бога: вимагалося поважати кожну людину як творіння Бога за його образом і подобою. Таке походження людей зумовлювало, згідно з християнським вченням, принципову рівність і свободу кожного у духовному вимірі — перед Богом [2, c.26].
Але водночас дуже важливо зазначити, що Святе Письмо наділяє правами “ображеного, невинного й нужденного” і карає за порушення прав тих, хто зловживає владою і багатством. Якщо політична думка може хизуватися етапами поглиблення розуміння прав людини, то християнство має поставити собі в заслугу одвічне усвідомлення цих прав. Християнське розуміння прав людини – якщо визнати за можливе абстрагування від конфесійних відмінностей – ґрунтується на трьох фундаментальних засадах.
Насамперед, кожна людська особа незалежно від статусу й роду активності, має трансцендентний вимір. Наділена гідністю згори, ця особа має коло прав, які виправдані й вкарбовані сакрально. По-друге, людина народжена вільною і покликана реалізувати себе як син або донька Господа. По-третє, людина є соціальною одиницею; вона створена для життя в гармонії з іншими особами в любові й справедливості. Ці три фундаментальні цінності – гідність, свобода та соціальність і складають підвалини розвитку прав людини в історичній земній перспективі [4].
Р. Папаян у виданні «Христианские корни современного права» розглядає основні права людини - природно-правові норми, що представлені в Біблії. Право на життя, свободу особи, свободу слова, право на родину, на працю, на власність дослідник розглядає як людиноутворювальні властивості, передбачені в божественному утворенні, й осмислює в їхньому духовному аспекті [5, c.189].
Також сама Церковна Реформація стала одним з найбільших рухів за права людини. Лютер, Кальвін, Менно Сімонс почали свої виступи з вимог свободи – свободи індивідуальної совісті від клерикального контролю. Реформація як повстання проти релігійної несвободи і догматичної обов’язковості водночас несе в собі і концепт свободи совісті й розуміння цієї свободи як не тільки природного, але й політичного права. Кожне суспільство має свої уявлення про справедливість, гідність і повагу. Саме рівність прав і свобод є відтворенням справедливості як ціннісної категорії, що виробляється в суспільстві відповідно до сформованих уявлень про мораль і норми поведінки.
У Конституції України поєднано правові і християнсько-релігійні складники: право на життя (Церква виступає за заборону абортів та проти всіх дій з людськими ембріонами, проти практики сурогатного материнства; засуджує злидні, голод, війни, терористичні акти, евтаназію, смертну кару, самогубство); право на безпечне довкілля (Церква закликає захищати природу від екологічних небезпек та загроз); право на повагу до гідності особи (Церква вважає гідність однією з найбільших сакральних цінностей) тощо. Перелік християнських засад, які формально відображено в конституційно-правових основах статусу людини в Україні, засвідчує відповідність їх демократичним тенденціям загальносуспільного поступу [1, c.35-42].
Також Церква навчає, що ці три основні цінності - гідність, свобода та спільнота - треба виховувати в характері людини як її чесноти. Вони повинні становити основу суспільних звичаїв та підтримуватися законами й основних правд віри, фундаментальних принципів християнського вчення, що допоможуть унормувати не лише особисте й суспільне життя, а й впливатимуть на державотворчий процес. Гідність і права людини - життя, свобода, зокрема інтелектуальна (свобода думки і слова), право на сім’ю, на працю, на власність - це основні поняття, які нині усвідомлюються у світі як невіддільні права людини. На мою думку, гідність людини, яка наділена Божими властивостями, - це і є основа кантівського категоричного імперативу: «Дозволяти і забороняти іншим лише те, що ти дозволяєш і забороняєш собі», фактично повторюючи устави Христа: «Як хочете, щоби з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними».
Список використаної літератури
1. Добрянський С. Вплив християнства на встановлення концепції прав людини. Проблеми державотворення іправотворення. Львів: ЗУКЦ, 2015. С. 35-42.
2. Бальжик І. Християнське розуміння права. Юридичний вісник. 2013. № 1. С. 26.
3. Ухач В.З. Вплив християнських цінностей на формування деонтологічних компонентів духовної та національної культури. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/18714 (дата звернення 14.08.2019 р.).
4. Папаян Р. А. Христианские корни современного права. Москва: Норма, 2002. С. 189.
________________
Науковий керівник: Ухач Василь Зіновійович, кандидат юридичних наук, доцент, Тернопільський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
