Одна з найважливіших сторінок української історії — це епоха національно-визвольних повстань під проводом Богдана Хмельницького, проте саме після його смерті — в 1660-ті роки сталися суттєві зміни в територіальному поділі України. Зокрема, вона поділилась на Лівобережну та Правобережну, посилився вплив іноземних держав, які прагнули розділити Україну, та започатковано період «руїни», що позначився розпадом української державності, занепадом і кровопролитними війнами на її території. Тому актуальним є висвітлення перебігу тодішніх подій та їх правових наслідків з метою аналізування ситуації, що склалася в Україні на початку 60-х років ХVII століття [1, с. 143].
Отже, аби уникнути громадянської війни, пом’якшити соціальне напруження, запобігти територіальному розколу, у 1657 році гетьманом виголошують Юрія Хмельницького. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники — генеральний осавул Іван Ковалевський, прилуцький полковник Петро Дорошенко та запорозький кошовий Іван Сірко. Уряд Юрія Хмельницького задля збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Московією та Річчю Посполитою [2, с. 178].
Юрій Хмельницький та його найближче оточення, розуміючи суть Переяславських статей (козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі, що означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московської держави), намагалися використати їх як суттєвий чинник у боротьбі за звільнення тих українських земель, які лишалися під владою Речі Посполитої. Зокрема, зважаючи на це, прийнято рішення здійснити новий похід на Західну Україну [3, с. 75].
Дві групи військ сформовано у липні 1660 року, які мали визволити Львів і навіть дійти до Кракова. Своєю чергою, армія Речі Посполитої об’єдналася з військами Кримського ханства. Було зроблено все, аби використати невдоволення козаків Переяславським договором 1659 року і залучити їх на свій бік. Саме в цей час соратники Хмельницького переконували розпочати перемовини з московитами [4, с. 159].
Проте Переяславський договір від 27 жовтня 1659 року фактично перетворював Україну на автономну частину Московського царства. А це стало приводом для неминучого конфлікту на умовній лінії, що розділила задніпровців і правобережців спершу на дві ворогуючі групи, а згодом — і на дві держави. Тож уже стало відомо ще влітку 1660 року, через агресивні дії московського уряду, який зірвав укладене раніше перемир’я, що перспектива злагоджених дій козацтва по обидва береги Дніпра вимальовувалася надто сумнівною. Гетьман Юрій Хмельницький, зважаючи на всі обставини та порушені угоди з боку Московії, 17 жовтня 1660 року неподалік села Слободище підписав Слободищенський (Чуднівський) трактат — договір, укладений з Річчю Посполитою біля міста Чуднова [5].
Відповідно до Слободищенського трактату скасовано невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659 року, розірвано союз із московським царем і відновлено державний зв’язок України з Річчю Посполитою. Попри те що український уряд наполягав на цілковитому відновленні Гадяцького договору 1658 року, польська сторона не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору [6, с. 237].
З правової позиції на підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов’язана воювати разом з польським військом проти Москви й не вчиняти нападів на землі Кримського ханства. Наслідком цього трактату була також цілковита капітуляція московського війська. Слободищенський трактат було схвалено Козацькою радою в Корсуні, однак окремі лівобережні полки під загрозою московської помсти обрали сторону Московії і склали присягу цареві. А саме рух проти Хмельницького очолив його дядько Яким Сомко, який прагнув отримати гетьманську булаву. Гетьманування домагався й ніжинський полковник Василь Золотаренко. Саме через це був започаткований поділ Козацько-Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини [7, с. 107]. Певна річ, у Москві успішно скористалися міжусобною боротьбою в Україні. Зокрема, підтримуючи різних претендентів на гетьманство, московський уряд загострював ситуацію й водночас посилював свою владу на Лівобережжі. Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща [7, с. 107].
З вищевикладеного випливає, що нова угода з Польщею не була сприйнята більшістю лівобережного козацтва. А втручання інших держав у протистояння різних козацьких угрупувань у боротьбі за гетьманську булаву призвело до поділу України на Лівобережну та Правобережну, що ворогували між собою: одна підтримувала Московію, інша — Річ Посполиту. Отже, в Україні розпочалася нова громадянська війна.
Література:
1. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
2. Бойко О.Д. Історія України: посібник. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 656 с.
3. Козацькі ватажки та гетьмани України: Укладено на основі "Історії України-Руси" М. Аркаса /Упор. Я. Мельничук., Б. Карабін. – Львів : Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1991. – 173 с.
4. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
5. Довідник з історії України: у 3 т. / Бондаренко К., Гордієно В., Грицак Я., Шуст Р., Підкова І. [та ін.]; за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста – Київ: Генеза, Т. 2 : К - П – 1995. – 440 с.
6. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2: XX ст. / Авт.: В.Ф. Верстюк, М.В. Коваль, Ю.Ю. Кондуфор та ін. – К.: Либідь, 1992. – 464 с.
7. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року). Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.
________________
Науковий керівник: Шкуратенко Олена Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
