Україна — демократична держава, обов’язком якої є забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Фундаментальними і основними залишаються право на життя та право на охорону здоров’я. Поряд з ними, у нерозривному зв’язку перебувають репродуктивні права, які на сьогодні визнані пріоритетними.
Вперше поняття репродуктивних прав було офіційно закріплено в п. 7.2. Програми дій Міжнародної конференції по народонаселенню та розвитку (Каїр, 5-13 вересня 1994 р.) та отримало подальший розвиток у п. 95 Платформи дій (Platform of Action), що була затверджена за результатами Четвертої Всесвітньої конференції по становищу жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995 р.). В цьому акті зафіксовано, що репродуктивні права грунтуються на визнанні основного права:
а) усіх подружніх пар та окремих осіб вільно приймати відповідне рішення відносно кількості свої дітей, інтервал між їхнім народженням та часом їх народження;
б) на необхідні для цього інформацію і засоби;
в) на досягнення максимально високого рівня репродуктивного здоров’я, включаючи право приймати рішення з питань, що стосуються репродуктивної поведінки в умовах відсутності дискримінації, примушування та насилля.
Особливе значення для виникнення даного терміну мали два правозахисних рухи: демографічний та на захист прав жінок.
Варто зазначити, що спершу репродуктивні права розглядалися в контексті захисту прав жінок та їх рівності з правами чоловіків.
Система репродуктивних прав фізичних осіб — це сукупність чітких, цілісних та самостійних можливостей людини в сфері репродуктивного життя, які є взаємодіючі та взаємопов’язані між собою.
До системи репродуктивних прав фізичної особи входять такі права як:
• право на репродуктивний вибір;
• право на репродуктивне здоров’я;
• право на інформацію про репродуктивні права;
• право на таємницю реалізації репродуктивних прав;
• право на захист репродуктивних прав;
• право на материнство та батьківство;
• право на штучне запліднення та імплантацію ембріона;
• право жінки на штучне переривання вагітності;
• право на зміну (корекцію) статі;
• право на планування сім’ї, тощо.
Сьогодення відкриває перед нами необхідність комплексного правового регулювання зазначених прав, оскільки ні міжнародно-правові акти, ні вітчизняне законодавство не здійснюють чітко визначеної регламентації щодо них. Зокрема, Цивільний кодекс України окремо не виділяє категорію “репродуктивні права”, компенсуючи це поодинокими положеннями, що безпосередньо їх стосуються.
Дослідженням питань, пов’язаних із репродуктивним здоров’ям, широко займаються науковці різних міжнародних та національних організацій, перш за все Фонд народонаселення ООН, Всесвітня організація охорони здоров’я та ін.
Оскільки питання репродуктивного здоров’я населення, з одного боку, безпосередньо пов’язані з державним управлінням охороною здоров’я, а з іншого – його вивчення вимагає професійного медичного підходу, дослідженню проблематики приділяється увага як фахівців-медиків, так і фахівців інших галузей, зокрема державного управління.
Право на свободу та особисту недоторканність є основою репродуктивних прав, що зобов’язує держави вживати заходів щодо запобігання, покарання і викорінення всіх форм насильства за ознакою статі. Експерти Міжнародної амністії (Amnesty International) кваліфікували насильство щодо жінок у сім’ї як порушення прав жінок на життя, фізичну і психічну недоторканність, на найвищий досяжний рівень здоров’я, свободу від катувань та порушень їхніх сексуальних і репродуктивних прав.
Якщо жінка не захищена від примусового статевого акту, вона не захищена від примусової вагітності, а саме вагітності в результаті зґвалтування. Можливість для жінки мати, усвідомлювати та реалізовувати репродуктивні права надає їй право вибирати, коли і за яких обставин вона буде сексуально активною, з ким і коли буде вступати в сексуальний контакт, вирішувати, чи повинне бути його наслідком народження дитини. У багатьох країнах правові бар’єри в реалізації репродуктивних прав доповнюються також соціальними бар’єрами, коли практикується повне сексуальне підпорядкування жінки чоловікові.
Одним з основних питань у галузі репродуктивних прав є також питання стерилізації індивіда. У деяких країнах уряди беруть на себе відповідальність щодо можливості або неможливості певних людей мати чи не мати дітей, ігноруючи їхню власну волю. Ця операція не вважається небезпечною. Закони держав, у яких стерилізація практикується, зокрема США, в окремі періоди спрямовували державні заходи на стерилізацію з метою обмеження народження дегенератів та дітей з невиліковними вадами розвитку. Водночас дебати з цієї проблематики перебувають на порядку денному дискусій із питань репродуктивного правосуддя. Європейський суд з прав людини продемонстрував спрощену позицію, зокрема через прецедентний підхід, де його рішення базується на тому, що Європейська конвенція з прав людини не містить “права на аборт”. Доступ до безпечного аборту є, на нашу думку, питанням прав людини, демократії та охорони репродуктивного здоров’я населення. Відповідно, відмова в такому доступі є однією з основних причин смерті та знецінення людського життя, що має наслідком значні втрати в людському розвиткові. Інвестиції в захист материнства, розвиток програм репродуктивного та сексуального здоров’я та захист репродуктивних прав приведуть до збереження багатьох життів та підвищення рівня якості життя населення.
Дослідники проблем охорони здоров’я визнають сексуальне і репродуктивне здоров’я критичним компонентом загального здоров’я і добробуту жінок, чоловіків і молоді. Добробут фізичних осіб зумовлює добробут громад, країн і, зрештою, світу. Стан сексуального та репродуктивного здоров’я значною мірою залежить від рішень, які приймають жінки, чоловіки та молодь. У цьому контексті багато що залежить від доступу їх до необхідної інформації, допомоги та послуг.
Зосередитись необхідно на заходах профілактики небажаної вагітності, зміцненні здоров’я жінок і збереженні їхнього життя. Ідеться про технології багатоцільової профілактики, що дозволили б жінкам одночасно запобігти небажаній вагітності й інфекціям, що передаються статевим шляхом, та цілісно вирішити проблеми й задовольнити їх медико-санітарні потреби. Для більшої ефективності державна політика повинна ґрунтуватися на фактичних даних про потреби реального життя та можливості їхнього задоволення.
За даними експертів ВООЗ, порушення репродуктивного здоров’я становлять 5–15% від усіх хвороб (20% – для жінок, 14% – для чоловіків).
Репродуктивне здоров’я є обов’язковим блоком для виміру гендерної рівності у системі охорони здоров’я. Законодавчо наша держава забезпечує громадянам рівні гендерні можливості у питаннях його охорони. Проте реально існує гендерна перевага в бік жінок щодо підтримки їх репродуктивного здоров’я. Це пов’язано з більшою кількістю чинних програм, краще розвиненою матеріально технічною та кадровою базою, що здебільшого спрямовані на забезпечення і збереження жіночого здоров’я. Однак останніми роками все більше уваги приділяється питанням репродуктивного здоров’я чоловіків, оскільки визнано, що чоловіки мають свої особливі проблеми та потреби у цій галузі.
За даними самооцінки стану репродуктивного здоров’я, проблеми з репродуктивним та/або сексуальним здоров’ям частіше мають жінки. Це можна пояснити тим, що чоловіки майже не схильні обговорювати питання про порушення власного репродуктивного здоров’я, а також менше порівняно із жінками стурбовані станом свого здоров’я.
Виявлена гендерна нерівність доступу до медичної допомоги: жінки частіше за чоловіків користуються послугами з проблем репродуктивного здоров’я. Тому вирішення проблем репродуктивного здоров’я потребує комплексного підходу з обов’язковим урахуванням не тільки «жіночих», але й «чоловічих» проблем, оскільки чоловіки є повноцінними учасниками репродуктивного процесу.
Цікавою є класифікація американського вченого Дж. Роббінса, за якою фактори, що впливають на здоров’я, можна поділити на 4 великих групи:
– спосіб життя; – біологічні чинники;
– стан навколишнього середовища;
– обсяг і якість медичної допомоги.
Отже, можемо зробити висновок, що головним напрямом зусиль щодо збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я населення є покращення способу життя людей і стану навколишнього середовища. Фактори навколишнього середовища є вкрай актуальними для нашої країни, на території якої відбулася Чорнобильська катастрофа.
Великого інтересу набуває мотивація небажання мати дітей. Іншими авторами цей фактор називається: небажання зберегти вагітність, небажання батька мати дитину, небажання більше мати дітей, небажання особистих жертв, небажання обтяжувати себе і обмежитися кількістю дітей, які вже є.
Узагальнюючи вищенаведене, слід зазначити, що на репродуктивне здоров’я населення мають вплив фактори як виробничі, так і невиробничі. Причому на тлі Чорнобильської катастрофи для України зростає значущість факторів навколишнього середовища, а у зв’язку із скрутним соціально-економічним положенням в країні – шкідливі звички паління, алкоголізм, наркоманія. Це дає підстави стверджувати про створення умов для незадовільного стану репродуктивного здоров’я населення України, що у свою чергу вимагає нагального державного реагування.
Література:
1. Вандуо С.М. Поняття та система репродуктивних прав фізичних осіб [Електронний ресурс] – 2018 – Режим доступу: https://pomichnyk.org/publikatsiji/ponyattya-ta-systema-reproduktyvnyh-prav-fizychnyh-osib.html.
2. Мокрецов С.Є. Фактори, які визначають стан репродуктивного здоров'я населення [Електронний ресурс] – 2013 - Режим доступу: file:///C:/Users/User/Downloads/Nvamu_upravl_2012_2_18%20(1).pdf.
3. Штогрин О.П. Проблеми гендерної рфівності у сфері репродуктивних прав людини [Електронний ресурс] – 2016 – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2016-2/doc/2/211.pdf.
4. Крапівіна А.А. Гендерні особливості в забезпеченні рівності в охороні репродуктивного здоров’я [Електронний ресурс] – 2016 – Режим доступу: file:///C:/Users/User/Downloads/Uzn_2012_4_22.pdf.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
