В залежності від числа осіб, які вчиняють дії, що в свою чергу спрямовані на появу, зміну або припинення відносин, врегульованих правовими нормами, прелегат є одностороннім правочином. Які різновиди зобов’язань з’являються з даного юридичного факту – договірні або недоговірні?
Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина цивільного права охоплює велику кількість недосліджених питань, які охоплені інститутом спадкування. Зокрема наразі в юридичній літературі майже відсутні наукові розвідки про те, який різновиди зобов’язань виникають з прелегату – договірні або недоговірні. Сподіваємося, що зміст даної праці, будучи чітким і зрозумілим, заразом стане надійним підґрунтям для подальших змістовних досліджень даної проблеми, а також інших спірних питань спадкового права.
На наше переконання, за правовою підставою свого можливого виникнення майнові зобов’язання, виникаючі з прелегату, мають недоговірний характер. Доцільність такого підходу ми спробуємо підтвердити такими доводами.
По-перше, цивільним правовідносинам властива ціла низка юридичних рис. Зокрема чіткий та недвозначний зміст однієї зі вказаних ознак полягає в тому, що безпосередню участь в таких стосунках мають реальну можливість взяти різні за своїм статусом суб’єкти, наприклад, фізичні особи [1, с. 63].
Непросте життя таких осіб складається з різноманітних юридичних фактів. Вищезазначені обставини є достатніми підставами для можливого виникнення тих чи інших правових відносин (наприклад, адміністративних, кримінальних, цивільних й т. д.) безпосередніми учасниками є згадані особи [2, с. 732].
Наукова література охоплює багатогранну класифікацію юридичних фактів. Зокрема треба зазначити, що за юридичною підставою можливого виникнення всі зобов’язання, утворюючи багатогранну систему, водночас поділяються на: 1) договірні; 2) недоговірні [3, с. 393].
Кожному зі вказаних груп юридичних фактів притаманні відповідні ознаки. Зокрема під недоговірним зобов’язанням нам потрібно розуміти зобов’язання, що виникає не з договору, а на підставі іншого юридичного факту (наприклад, одностороннього правочину) [4, с. 221].
Така ознака властива цілій низці різних правочинів, наприклад, «прелегату». Вищевказане судження пояснюється тим, що один спадкоємець за заповітом, зобов’язуючи іншого спадкоємця за заповітом обов’язок передати певні блага, яким в свою чергу властивий лише майновий характер, водночас не погоджує таку правомірну дію з тими чи іншими учасниками цивільних правовідносин (наприклад, заповідачем, нотаріусом й т. д.).
По-друге, чинне законодавство, будучи багатогранним, одночасно гарантує всім учасникам цивільних відносин цілу низку майнових та немайнових прав. Зокрема, як передбачено ч. 1 ст. 1237 ЦК України, заповідач може встановити в своєму заповіті так званий «заповідальний відказ» [5, с. 33].
Вищевказаному юридичному факту притаманні різні за своєю суттю ознаки. Зокрема залежно від кількості осіб, які вчиняють правомірні та доброчесні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, заповідальний відказ є одностороннім правочином [6, с. 130].
Посідаючи одне з помітних місць в злагодженій системі юридичних фактів, така правомірна дія характеризується великою кількістю різних властивостей.
Скажімо майновому зобов’язанню, яке виникає з одностороннього правочину, властивий сугубо недоговірний характер [7, с. 17].
В науковій літературі присутні різні за своїм правовим змістом класифікації юридичних фактів, кожен з яких є надійною підставою можливого виникнення правових відносин. Зокрема одним з можливих видів заповідального відказу є заповідальне розпорядження, що називається «прелегатом» [8, с. 6].
Між вищевказаними юридичними фактами існує відповідний взаємозв’язок. Скажімо заповідальний відказ і прелегат співвідносяться між собою не інакше, як одні з основних категорій багатоаспектної та систематизованої діалектики, що в свою чергу називаються «загальним» та «одиничним».
Таким чином, враховуючи зазначені судження, можна стверджувати про те, що вказаним розпорядженням властива ціла когорта спільних юридичних рис. Зокрема недоговірним є майнове зобов’язання, яке, маючи майновий характер, водночас виникає із заповідального відказу та прелегату.
Література:
1. Домусчі С. Д. Сутність цивільних правовідносин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Одес. нац. юрид. акад. - Одеса: Юрид. л-ра, 2008. - Вип. 41. - С. 60-64.
2. Гордєєв В. В. Правова природа юридичного факту. - Держава і право. — 2011. — Вип. 51. — С. 732-737.
3. Харитонов Є. О. Цивільне право України: підруч. / Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. – 2-е вид., переробл. і доп. – К.: Істина, 2007. – 816 с.
4. Цивільне право України: навч. посіб. / кол. авторів; за ред. Г. Б. Яновицької, В. О. Кучера. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – 468 с.
5. Цибульська О. Ю. Правове становище відказоодержувачів за заповідальним відказом // Актуальні проблеми держави і права. - 2009. - Вип. 51. - С. 33-37.
6. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток: Монографія, 2-ге вид. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
7. Ігнатенко В. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов’язань / Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 17-22.
8. Копылов А. В. Дарение по завещанию и на случай смерти в Древнем Риме // Вестник Санкт-Петербургского университета. 2016. Серия 14: Право. Вып. 4. - С. 4-15.
|