Правові норми у сфері гендерної ідентичності спрямовані на організацію, упорядкування й удосконалення гендерних відносин у державі.
Значення правовідносин є суттєвим для теорії і практики, адже, як визначає Е. Шевченко, теоретичне опрацювання питань, пов’язаних із цими відносинами, та їх відповідна практична реалізація «спрямовані на забезпечення вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання, а також можуть бути покладені в основу підвищення ефективності діяльності державних органів влади всіх рівнів» [1, c. 1116]. Отож в широкому розумінні правовідносини у сфері гендерної ідентичності регулюють приватноправову сферу, проте вимагають зонішнього управлінського оформлення таких відносин.
Відносини у сфері гендерної ідентичності можуть мати регулятивний та правоохоронний характер. Перші є формою втілення (реалізації) норм права, а другі виникають у разі їх порушення, виступаючи втіленням реакції органів влади на протиправну поведінку учасника відносин. Відповідно підставою для виникнення, зміни чи припинення відносин є правомірна поведінка учасників правовідносин, яка може бути у формі дії (звернення особи до органів охорони здоров’я щодо зміни гендерного самовираження і ролі) та бездіяльності (не порушення права іншої людини на гендерну ідентичність) в межах, визначених нормами права. Відносини у сфері порушення передбачають обов’язкову державну реакцію, оскільки «при порушенні приписів адміністративно-правових норм і внаслідок цього деформації регулятивних адміністративно-правових відносин згадана абстрактна можливість державного примусу перетворюється на конкретну правову реальність шляхом застосування уповноваженими органами публічної влади конкретних санкцій до конкретних порушників правил поведінки в межах змісту регулятивних адміністративно-правових відносин» [2, c. 261].
Всі відносини у сфері гендеру регулюються нормами різних галузей права. Доволі часто це можуть бути відносини цивільного, інформаційного, трудового та адміністративного права.
Суспільні відносини, які належать до гендерної сфери умовно, на нашу думку, можна поділити на два типи:
• відносини, які вже піддані унормуванню, тобто ті, які визначені в чинних джерелах права. До них зарахуємо такі: ст. 27 Конституції України, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Розпорядження Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 23 листопада 2015 року № 1393-р «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року», Наказ Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 «Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання» [3], Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2016 року № 1041 «Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення» [4], Наказ МОЗ від 15 вересня 2016 року № 972 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при гендерній дисфорії» тощо;
• відносини, які не унормовані, проте об’єктивно потребують такого регулювання. Звернімо увагу, що проблема гендерної ідентичності є досить широкою. На сьогодні завдяки міжнародному сприянню євроінтеграційних процесів та участі громадськості у правовому житті держави вдалося у нормативному регулюванні достатньо уваги приділити питанню рівності статей. Проте чимало проблем у сфері гендерної ідентичності досі не врегульовано, з-поміж них встановлення норм гендерної нейтральності, подолання дискримінації суб’єктів з нетрадиційною гендерною визначеністю, подальша соціалізація осіб, що змінили гендер, освіта у сфері толерантності в гендерних питаннях тощо. Тож дуже широкий комплекс правових питань перебуває у сфері юридичних прогалин і потребує створення дієвих норм права відповідно до демократичних принципів правової держави.
Аналіз позитивного досвіду скандинавських країн дає змогу запропонувати правові засоби удосконалення відносин у сфері гендерної ідентичності: правові норми, що унормовують рівну участь чоловіка та дружини у вихованні дітей (наприклад, у Швеції батькам надається оплачувана відпустка тривалістю 480 днів у зв’язку з народженням або усиновленням дитини, 60 днів відпустки закріплено персонально за кожним з батьків, отож відпустки по догляду за дитиною у чоловіків – це нормальна практика, а не особливі винятки); подолання гендерних стереотипів у сфері праці, відсутність поділу на жіночі і чоловічі професії (починаючи з 1994 року роботодавці у Швеції складають звіт про гендерну рівність на підприємстві [5]); рівність оплати праці для обох статей; квоти в діяльності політичних партій та суб’єктів публічної влади (зазвичай квота досить висока і в середньому це вимога наявності 40% жінок з усього складу); подолання дискримінації щодо осіб з трансгендерних і гендерно неконформних ідентичностей; будування відносин на філософії інклюзивного середовища – сприяння рівності та різноманітності, прагнучи підтримувати середовище гідності та поваги для осіб різної гендерної ідентичності; запровадження гендерно нейтральної термінології в офіційному документообігу; запровадження ідентифікаторів, які не залежать від статі (наприклад, номер).
Література:
1. Шевченко Е. О. Визначення поняття адміністративно-правових відносин з урахуванням пріоритетного значення та ролі в них суб’єкта адміністративного права (на прикладі адміністративного суду). Форум права. 2011. № 1. С. 1116–1122.
2. Харитонова О. I. Адміністративно-правові відносини: проблеми трансформації. Актуальні проблеми держави і права. 2006. Вип. 27. С. 256–262.
3. Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання: Наказ Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0055-11.
4. Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2016 № 1041. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1589-16.
5. Зінчук В. Досвід Швеції. «Ми – різні. Ми – рівні»: гендерна дискримінація в Швеції. Благодійний фонд Богдана Гаврилишина: сайт. URL: http://bhfoundation.com.ua/news.html?news_id=1016
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
