Історії права відомі чимало стародавніх пам'яток. Серед них три Литовські статути. У вітчизняній юридичній літературі не повною мірою розглядалися питання, пов’язані з розвитком процесуального права на території України в епоху Середньовіччя, землі якої входили до складу різних держав протягом цього періоду історії. У цій публікації висвітлюються історико-правові аспекти укладання, з’ясовуються джерела і структура Литовських статутів , які тривалий час діяли на українських землях.
Теоретичну основу дослідження становлять праці Т. Ісманицької, Х. Майкута, І. Терлюка та ін.
Метою наукової розвідки є подальша історико-правова розробка процесуального права України в добу Середньовіччя та форм його втілення за допомогою Литовських статутів.
У другій половині XVI століття частина території західної та центральної України входила до складу Великого князівства Литовського. Кінець XIV і до XVI століття був періодом панування у Великому князівстві Литовському народного звичаєвого «руського» права, норми якого застосовувались до суспільного життя не тільки виключно на етнографічно українських і білоруських територіях, але й у самій Литві. Визначальним у державотворчій сфері XV століття було прийняття Литовських Статутів. Вони були представлені як: Литовський Статут 1529 року (Старий Статут або Перший Литовський Статут); Статут Великого князівства Литовського 1566 року (Волинський Статут); Статут Великого князівства Литовського 1588 року (Новий Статут). Усі три Статути знаходились у безпосередньому зв’язку один з одним [4, с. 123].
Епоха та умови, у яких виник Перший Литовський Статут, мали дуже вигідні, по відношенню до інших подібних середньовічних кодексів Західної Європи, Польщі і Російської держави, відмінні риси. Норми державного права, основоположні засади інших галузей права знайшли своє відображення у перших трьох розділах.
Розглядаючи положення Литовського Статуту (1529 р.), Т. І. Ісманицька вказує, що його унікальність полягає у тому, що кодифікаторам, внаслідок значної теоретичної роботи, вдалося створити таку систему права, яка була однаково прийнята в усіх кінцях величезної різноманітної держави. Вказаний нормативний документ органічно поєднав деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського, литовського) права, ряд пунктів з польського та німецького судебників [2, с. 123].
Отже, Перший Литовський Статут 1529 року був свого часу визначним кодифіковим нормативним документом, він базувався на звичаєвому праві Київської Русі, Литви, білоруських земель, положеннях Руської Правди, Саксонського Зерцала, судовій практиці та польських судебниках. Унікальність саме Статуту 1529 року полягає у тому, що у його основу було покладено акумульовані новітні погляди тогочасної епохи, він заклав основу для подальших редакцій та створення Другого (Волинського Статуту) 1566 року та Третього (Новий Статут) 1588 року Литовських Статутів [3, с. 123].
Беручи до уваги другий Литовський Статут 1556 р., можна сказати, що він радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки/
Щодо третього Литовського Статуту, то правова система за Статутом 1588 року – це вдалий синтез принципів станового ладу і нових правових понять, спрямованих у майбутнє. Найкращим доказом того, що цей синтез був вдалим і відповідав вимогам епохи, є те, що два з половиною століття Статут являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику на литовських, українських та білоруських землях. Слід також підкреслити, що третій Литовський Статут діяв на всіх українських землях, які входили до складу Речі Посполитої [1, с. 123].
Таким чином, Литовські Статути були важливим джерелом права на українських землях, вони забезпечували спадкоємність і наступність багатьох норм та інститутів українського права, сформованих у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Литовські статути вирізнялися достатньо високим , як для того часу, рівнем юридичної техніки: в них подано визначення багатьох правових термінів (наприклад, злочин, право власності, договір, контракт та ін.). Литовські Статути також позитивно вплинули на розвиток української правової думки і формування законодавства.
Література:
1. Іванов В. Історія держави і права України: Навчальний посібник. Київ: МАУП. 2002. Ч. 2. 2003. 223 с.
2. Історія держави і права України: Навчальний посібник/ За ред. А.С. Чайковського. Київ: Юрінком Інтер, 2000. 383 с.
3. Історія держави і права України: Курс лекцій. За ред. В.Г. Гончаренка. Київ: Вентурі, 1996. 285 с.
4. Ухач В.З. Історія держави і права України: навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2020. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
