Для того, щоб творити майбутнє своєї держави нам необхідно звертатися до історичних джерел, здійснювати аналіз минулих подій, чітко зрозуміти їх наслідки, щоб прорахувати свої майбутні дії. Окремі питання Люблінської унії тривожать нас і в сучасному житті, її державно-правові наслідки відображаються і в сьогоднішніх проблемах нашого народу, саме тому дана тема є актуальною.
Теоретичну основу дослідження становлять праці Н. Білоус, І. Крип’якевича, Н. Паламарчука, Л. Ігнатова та ін.
Мета наукової розвідки – висвітлити правові наслідки Люблінської унії 1569 року для українських земель.
Люблінська унія 1569 – унійний акт, що проголошував об’єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського та утворення нової федеративної держави – Речі Посполитої [1, с. 65]. Обирався спільний король, здійснювалася спільна зовнішня політика, створювалася спільна монета. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Відмінними залишилися герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська [2, с. 98].
Варто зазначити, що Люблінська унія залишила досить значний слід на українській історії, змінивши не лише засади управління та адміністративно-територіальний устрій. Вона вплинула на подальший хід історії нашого народу та життя багатьох людей і мала як позитивні, так і негативні результати, які я спробую висвітлити.
Зупинимося на негативних правових наслідках Люблінської унії 1569 р. для українських земель: в першу чергу варто зазначити, що майже всі українські території увійшли до складу Польщі, яка вела нещадну колонізаторську політику спрямовану на асиміляцію українців. На великих латифундіях відбувався нещадний визиск селян, поневолювалися і міщани. Люблінська унія взагалі поставила під питання можливість існування українців як окремої нації. Вона усунула з українських земель литовську владу, знищила рештки українських державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському [3, с. 129]. Українські землі розчленували - Галичина, Холмщина, Волинь. Поділля, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя відійшли до Польщі; тільки Берестейське воєводство - до Литви; частина українських земель перебувала під владою Угорщини і Молдавії; значна частина відходила до Московської держави [4, с. 72].
Шляхта та українські князі переживали процеси ополячення, тобто насадження польської мови та культури, відбувалися утиски православної церкви, насадження католицизму. Таким чином, український народ поступово втрачав свою політичну еліту, яка б могла очолити боротьбу за відновлення державності. Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян. Відбувалося масове закріпачення,що затверджувалося Литовським статутом 1588 р. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля виявилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо [5].
Права українського народу, передовсім православного, значно утискалися. Вонине могли брати участь в самоуправлінні в містах, українські ремісники знаходилися в невигідних умовах, порівняно з польськими. В освіті, діловодстві та судочинстві панувала латинь, українська ж мова не використовувалася в державних установах, що призводило до поступового витіснення її вжитку багатьох людей а значить і негативно впливало на національну свідомість народу. Змінилося і судочинство: впроваджувалися гродські і земські суди. Гродські суди розглядали важливі кримінальні справи й очолювався старостою, земський – відав цивільними справами, як-от вирішення конфліктів щодо нерухомості, захист особистих прав шляхти тощо.
Варто зупинитися і на позитивних результатах. Наприклад, позитивом вважають злиття більшості регіонів (Галичини, Поділля, Холмщини, Волині й Наддніпрянщини) в єдиний політичний організм у складі однієї держави. Це сприяло політичній консолідації українського народу і створенню передумов перетворення його в націю. Помітну роль зіграло і залучення українських земель до західноєвропейської культури, що вперше об'єднало представників усіх станів і започаткував народження українського народу як усвідомленої спільноти. Окрім того, наслідком Люблінської унії було те, що запорозьке козацтво активно втягувалося в політичне життя і перетворилося в самостійну політичну силу. На українську територію поширювалися нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії, міського самоврядування тощо [6, с. 19].
Отже, можна узагальнити, що Люблінська унія 1569 р. окрім незначного ряду позитивних, мала для українських земель переважно негативні правові наслідки, адже вона розчленувала українські землі, знищувала залишки українських державних традицій, утискала права й сприяла закріпаченню українського населення і взагалі поставила під сумнів можливість існування українців як нації.
Література:
1. Білоус Н.О. Люблінська унія 1569 р.: історіографічні погляди та інтерпретації (до 440-річчя Люблінської унії). УІЖ. 2010. № 1. С. 65-83.
2. Іванов В.М. Історія держави і права України: навч. посіб. Київ: Атіка, 2003. 416 с.
3. Крип'якевич І.П. Історія України / відп. ред.: Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович. Львів: Світ, 1990. 519 с.
4. Ухач В.З. Історія держави і права України: навч. посіб. (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
5. Щербацький Д. В. Люблінська унія та її вплив на розвиток українських земель.URL: https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/2129 (дата звернення – 21.10.2020 р.).
6. Паламарчук Н.Ф., Ігнатов Л.Р. Литовсько-польський період в українській історії державотворення. Сторінки історії: збірник наукових праць. 2019. № 29. С. 12–21.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
