Запорізьке козацтво було унікальним соціально-політичним організмом, що, безсумнівно, мав риси винятковості та виступив творцем нової форми української державності. Неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади, як правова система. У Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, що міцно утвердилося у сфері козацьких суспільних відносин.
Теоретичну основу дослідження склали праці Грозовського І.М., В. Іванова, Кульчицького В.С., Мицика Ю.А., Сергійчука В.І., Сливки С.С., Ткача А.П., та
Метою наукової розвідки є аналіз окремих аспектів інституту покарань у запорозьких козаків, пов’язаних з особливостями звичаєвого права запорожців. Виходячи із мети, у статті сформульовано наступні завдання: дослідити основні види злочинів та покарань за них; виявити причини суворості застосування таких покарань та охарактеризувати судові процедури у цивільних та кримінальних справах.
Маючи глибокі історичні корені, система козацького звичаєвого права сформувалась саме в XV – середині XVII ст. і закріплювала військово-адміністративну організацію землекористування козацтва, окремі правила військових дій, діяльність судових органів, порядок укладання окремих договорів. До найбільш вагомих джерел права належать універсали, які видавались козацькою старшиною. Вони мали характер письмового розпорядження, адміністративно-правового акта. Найпоширенішими були ті, які регулювали питання про розподіл земельних володінь, підтверджували право власності на маєтки, про встановлення повинностей і податків, а також універсали з військових питань та про призначення старшини на посади.
Ми погоджуємось зі С. Сливкою, який справедливо вважає звичаєве право козаків основою національного духу з двох причин: воно має консервативний характер та слугує одним із видів соціального джерела права [6, c. 165]. Важливість звичаєвого права підкреслює той факт, що царською грамотою від 27 березня 1654 року надавалося Війську Запорізькому право судитися «у своїх старшин по давнішнім правам їх» [3, c. 94].
Аналіз наявних документів дозволяє зробити висновок, що рівень злочинності у Запорізькій Січі не був значним, хоча панорама злочинів була широкою і різноманітною. В.З. Ухач деталізує види злочинів таким чином: а) злочини проти життя, б) злочини проти здоров’я; в) військові злочини; г) майнові злочини, д) статеві злочини [7, c. 105].
Покарання у запорізьких козаків залежало від ступеня тяжкості вчиненого злочину. Зокрема, за крадіжку призначалась смертна кара. Пояснення такої суворості слід шукати у рівні розвитку української нації на той час. Покарання на Запоріжжі мало за мету, в першу чергу, покарати злочинця або відплатити за його злочин. Але не меншим мотивом була потреба забезпечити охорону населення Січі від злочинців та їх шкідливої діяльності. Тому кара відігравала роль ліквідації рецидивістів або їх залякування й попередження повторного вчинення злочину, тобто мав місце принцип загальної превенції/запобігання злочинам [1, c. 17].
На підставі наявних достатніх відомостей можемо відзначити, що не існувало окремої судової процедури у справах цивільних і кримінальних. Процес в основному був однаковим для всіх справ, які розглядалися судами. По-іншому виглядали справи, пов’язані зі злочинами проти особи. Більшість із них вирішувалась на рівні куренів та курінних отаманів, і тільки незначна їх частина, найбільш важких злочинів – таких, як убивство, нанесення тілесних ушкоджень, виносилась на суд всього Коша. Взагалі злочини щодо членів товариства каралися немилосердно, а винуватців, якщо вони не пробули на Січі семи років, назавжди виганяли з війська [4, c. 28].
Існували на Запорізькій Січі і штрафи, які стягувались за ту чи іншу провину грошима, худобою, кіньми. Це було одним із джерел прибутку Війська Запорізького; штрафи йшли на користь всього війська чи якогось одного куреня або військової старшини.
Натомість кримінальні покарання були досить суворими: тюремне ув'язнення в пушкарні, вогкому і холодному льосі; прив’язування до стовпа ганьби чи до гармати; киї; тілесні покарання у вигляді ламання рук чи ноги, а також смертна кара через повішення, закопування живим в землю, гостру палю або засудженого всі присутні на сході козаки били киями [8, c. 152]. Для виконання смертного вироку у запорізьких козаків взагалі не існувало ката: коли треба було стратити якогось злочинця, його наказували стратити іншому злочинцеві.
У чому ж була причина такої жорстокості покарань у козаків? Адже в основу звичаєвого права були покладені предківські традиції, до козаків також повинні були дійти і ті елементи «Руської Правди», які відзначались своєю простотою і м’якістю. Ми вважаємо, що смертна кара на той час найбільше відповідала радикальним умовам життя січовиків, служила чинником для підтримання внутрішньої дисципліни. На Запоріжжі розрізняли смертні кари прості та кваліфіковані (пов’язані з продовженням мук). У простий спосіб смертні вироки могли виконувати через повішення, таким чином: 1) саджали засудженого на коня, прив’язували до дерева, потім били коня, кінь тікав, а злочинець зависав; 2) вішали вниз головою; 3) вішали гаком за ребро; а ще також давнім способом було топлення.
Таким чином, система покарань, відображаючи до певної міри характер епохи та тогочасні правові погляди, доповнювала загальну картину історичного буття. Каральні заходи складалися під впливом певних умов життя, того чи іншого ладу, залежали від ступеня культури, характеру людини, а також від тих чи інших суспільних завдань. Очевидно, що саме така система жорстоких кар за вчинення злочинів у запорізьких козаків могла
утримати на той час порядок на Запоріжжі і сприяти тій військової могутності, якої досягла Січ.
Література:
1. Вербинець Л. Судівництво і кара на Запоріжжю. Українське козацтво. 1973. № 2 (24).
2. Грозовський І. Козацьке право. Право України. 1997. № 6. С. 76-80.
3. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? Київ: Знання, 1991. 240 c.
4. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV–XVII ст. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського держуніверситету, 1997. 176 с.
5. Підберезних І.Є. Правова система в козацькій державі другої половини XVII – XVIII ст. у вітчизняній історичній науці другої половини XIX-XX ст. Економіка. Фінанси. Право. 2007. № 4. С. 24-27.
6. Сливка С.С. Використання спадщини М. Драгоманова у сучасній юридичній освіті. Драгоманівський збірник «Вільна спілка» та сучасний український конституціоналізм. Львів: Світ, 1996. 256 с.
7. Ухач В.З. Історія держави і права України: навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2020. 378 с.
8. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. В 3 т. Львів: Світ, 1990. Т. 1. 319 c.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
