Жандармерія - найважливіша воєнізована організація Австро-Угорщини. До повноважень входили: завдання підтримки громадського порядку і забезпечення державної безпеки; під час війни-функції воєнної поліції при штабах різного рівня.
Перші жандарми входили до складу військових частин австрійської армії. [4, с. 13]. В «Тимчасових приписах про жандармерію» зазначалось про необхідність формування 16 полків (по 1000 осіб). Полками командували крайові управління жандармерії на чолі з крайовими комендантами. У повітах діяли повітові комендатури жандармерії, які керували роботою жандармських постів. На кожному з таких постів знаходились кінні чи піші жандарми на чолі з вахмістром. Залежно від місцевих обставин їх чисельність коливалась від 3 до 10 осіб. Військовим командиром жандармів був інспектор жандармерії, переважно, в ранзі генерала жандармерії [3, с. 260-261].
На території українських земель жандармерія мала крайові управління – у Львові для Галичини, та в Чернівцях для Буковини. Їм підлягали команди відділів жандармерії, повітові команди і жандармські станиці – найнижчі організаційні структури жандармерії в містах і більших селах. Посередньою ланкою між крайовими командами і командами відділів були так звані експоновані булавні старшини жандармерії. У Галичині їх було три – у Львові, Перемишлі і Станіславі. Жандарми-українці за національністю направлялися на військову службу, здебільшого, поза межами української території, тоді як на українських землях жандармерія складалася переважно з поляків, румунів, угорців.
У першій половині 60-х років ХІХ ст. жандармерія була радикально скорочена – до 10 полків і близько 8 тис. офіцерів і рядових особового складу. 4-й полк дислокувався у Львові з юрисдикцією для Галичини і Буковини. У 60-ті роки жандармерія перестає бути суто воєнізованим органом, адже у військовому і дисциплінарному відношеннях вона підпорядковується Вищому військовому командуванню, а у службовому й економічному – Міністерству внутрішніх справ, яке визначало порядок фінансового забезпечення жандармів. Так, для вахмістра встановлювалась оплата у 600 флоринів, а для рядового жандарма – 400 [5, с. 138].
Остаточно організаційна структура жандармерії, що діяла до початку Першої світової війни, була затверджена у лютому 1876 р. Вона складалася з австрійської імператорсько-королівської жандармерії, угорської королівської жандармерії, королівської угорсько-хорватсько-словенської жандармерії, імператорського і королівського корпусу жандармів у Боснії і Герцеговині (у 1878-1908 рр.).
«Службова інструкція жандармерії» регламентувала її призначення, місце, права, підпорядкування при виконанні служби. Так, зазначалося, що «жандармерія є військово організованим однорідним вахтовим організмом, призначеним для збереження громадського порядку, спокою і безпеки» [4, с. 67]. У військовому відношенні жандарми підпорядковувались крайовим політичним відомствам, а в адміністративних і економічних питаннях – своїм безпосереднім начальникам. Послугами жандармів були уповноважені користуватися, також, суди і прокуратура [5, с. 271]. Використовувати жандармів за іншим призначенням заборонялось.
Для прийому на службу в жандармерію встановлювались ряд вимог. До числа обов’язкових належало: австрійське підданство; вік від 20 до 40 років; фізичне здоров’я; знання мови регіону проходження служби; достатнє вміння читати, писати і рахувати.
Стаючи жандармом юнак чи чоловік зобов’язувався прослужити не менше 4-ох років. Це стимулювалось і фінансово. Так, після 3-ох років служби рядовим жандармам встановлювалась надбавка у 50 флоринів, після 6-ти – 100, після 12-ти – 150 і після 18-ти – 200 [4, с. 182].
Нормативно-правові акти регламентували високий статус особи жандарма та обов’язковість його розпоряджень. Так, в «Службовій інструкції жандармерії» наголошувалось, що «у випадках свого службового втручання проти осіб жандарм повинен користуватися формулою «Іменем закону» на мові краю, і кожний зобов’язаний підкоритись його вимозі». Також зазначалось, що кожен громадянин повинен звертатися до жандарма на «Ви і ніколи публічно його не ображати [4, с. 179].
Під час виконання службових обов’язків всі жандарми носили на лівій руці, вище ліктя, широку пов’язку (54 мм) жовто-чорного кольору. Незважаючи на різний дизайн, на всіх пов’язках був єдиний напис: «Польова жандармерія». Жандарми розрізнялися, також, головним убором: австрійські носили звужений доверху шолом, а угорські – чорний капелюх. Офіцери і унтер-офіцери мали на озброєнні піхотну офіцерську шаблю і револьвер або пістолет, а рядові жандарми користувалися особливим карабіном зі штиком і жандармською шаблею [1, с. 32]. Жандарм мав право «з обережністю застосовувати зброю» у випадках самооборони, подолання опору при намаганні зірвати виконання службових обов’язків, зриву втечі небезпечних злочинців, якщо відсутні інші засоби для затримання [2, с. 193-194].
Жандарми брали участь, переважно, у придушенні антимонархічних виступів, слідкували за порядком та суспільними настроями. Їх число постійно збільшувалося. Якщо у 1876 р. в монархії було 5600 жандармів, то напередодні Першої світової війни, влітку 1914 р., їх кількість досягнула майже 14 тис. осіб. [3, с. 262-263].
Таким чином, напередодні Першої світової війни в Австро-Угорщині було 14 австрійських територіальних жандармських комендатур, по 8 – угорських та угорсько-хорватсько-словенських жандармських округів й боснійсько-герцеговинський корпус жандармів, які злагоджено й максимально ефективно функціонували як воєнізовані підрозділи силових структур Габсбурзької монархії в умовах існування багатонаціональної держави. Незважаючи на те, що призначенням цих підрозділів було стояти на сторожі закону, берегти життя і майно громадян, австрійська влада з допомогою поляків у Галичині, румунів в Буковині та мадярів на Закарпатті нерідко зловживала послугами жандармерії для переслідування українців.
Література:
1. Історія держави Габсбургів. URL: www.austro-hungary.iatp.org.ua.
2. Лозинський А. Воєнізовані організації Австро-Угорщини Андрій Лозинський. Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні: Мат.-ли Між-нар. наук.-практ. конф. Львівського рег-го ін.-ту держ. управ. Національної академії державного управління при Президентові України. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. С. 191-195.
3. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовій системі Австрії 1774-1918 рр. Чернівці: Рута, 2004. 383 с.
4. Історія правоохоронних органів України. Підручник / С. В. Банах, А. В. Грубінко. В. В. Савенко. В. З. Ухач. Тернопіль: ЗУНУ, 2021. 232 с.
5. Ухач В. З. Жандармерія – політична поліція Російської імперії в XIX поч. XX ст.: організаційно-правові аспекти становлення та діяльності. Актуальні проблеми правознавства. 2021. Вип. 2 (26). С. 34-41.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
