СИСТЕМА ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
10.11.2006 19:04
Автор: Яворський Андрій Васильович, студент 2-го курсу Юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
У наш час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухильно тягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн.
У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. У XIX ст. для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права або окремі пункти у статтях про господарську відповідальність. Наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. у США був прийнятий перший антимонопольний закон – Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу.
Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного законодавства найбільшим у світі виробником комп’ютерів IBM тягнулася 13 років, і за цей час було списано 60 млн. сторінок паперу.
Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством взагалі і з адміністративним правом зокрема. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного, господарського, адміністративного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені державою.
Антимонопольне законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо про це і буде йти мова в моєму дослідженні.
З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний” монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організацію фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство.
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р., було прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).
11 січня 2001р. був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції” (скасовано дію вище згадуваного Закону про обмеження монополізму), який сьогодні і є основою антимонопольного законодавства.
Саме цим Законом визначається поняття монопольного становища, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару є меншою ніж 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не є порушенням антимонопольного законодавства. Порушенням Закон України “Про захист економічної конкуренції” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи інших умов до різнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обмовлення укладання угод прийняття суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:
встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;
Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади ( управління) розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:
1. заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
2. примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
4. встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;
5. надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:
- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
- встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур виконавчої влади повноваженнями для провадження вищезазначених дій.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.
Антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.
Література:
1.Закон України “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472
2. Закон України “Про захист економічної конкуренції”
3. Закон України “Про економічну самостійність України”
4 http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/index
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
