В теперішній час одним із вагомих та значущих складових у розвитку і вдосконаленні міждержавних відносин у двосторонньому форматі у світі є інститут почесних консулів, що здебільшого направлений на розвиток і зміцнення партнерських відносин у важливих сферах економіки, культури, науки, туризму, спорту.
Інститут почесних консулів сформований давно. Прообразом цього інституту можна назвати грецьку «проксенію» і римський «патронат». В Середньовіччі часто використовувся інститут почесного консула, тому не дивно, що це стало поширеним на той час явищем [1, с. 9].
Однією з перших країн, що почала використовувати інститут почесного консула була Австрія. Згодом використання такого інституту розпочали США, Бельгія та інші. В наш час в цілому світі за статистикою нараховується більш ніж 10 тисяч почесних консулів. Надзвичайно широко використовують нештатних консулів скандинавські та латиноамериканські держави. Меншою мірою використовують почесних консулів африканські та азійські країни. В Данії, Нідерландах, Бельгії, Норвегії, Швеції число нештатних консулів доволі значне [1, с. 9-10].
Відновлення використання практики почесного консула іноземних держав в Україні почалось у 90-х роках ХХ століття. В той час в дійсності відбувався процес утвердження і збільшення мережі почесних консулів, оскільки в минулі етапи розвитку української дипломатії такий інститут не одержав широкого визнання та поширення через те, що існували певні причини [2, с. 51].
Наприклад, у часи Радянського Союзу інститут почесного консула не використовували через державну монополію на виконання всіх аспектів зовнішньої політики. З проголошенням Україною незалежності забутий інститут почесного консула отримав вагоме місце в системі зовнішніх відносин. Перш за все, причиною цього стало налагодження та інтенсивність розвитку економічних відносин з іноземними державами [2, с. 51].
З погляду на останнє десятиліття прослідковується ідея розширення мережі почесних консулів іноземних держав, які існують в Україні, почесне місце в яких займають успішні та впливові громадяни, що проявляють зацікавленість до забезпечення розвитку відносин між Україною та іноземними державами у тих сферах, де є спільні думки та інтереси [2, с. 51].
В Україні діяльність почесного консула іноземної держави регулюється Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 року та Положенням про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами, яке було прийняте у 2007 р.
Звертаючись до Віденської конвенції 1963 року потрібно зауважити, що виразної відмінності у правовому статусі та функціональних обов’язках штатних і почесних консулів не було. Враховуючи це, правовий статус і шляхи діяльності почесного консула у певній державі мають свої особливості, що відбивається у національному законодавстві. Зважаючи на це потрібно проаналізувати характеристики норм, що становлять правовий статус почесного консула в Україні [2, с. 51-52].
Відповідно до Положення 2007 року, почесне консульство - це будь-яка консульська установа держави, що акредитує, заснована на території України, що очолюється почесною консульською посадовою особою. В свою чергу згідно цього ж положення, почесна консульська посадова особа – це посадова особа, яка очолює консульську установу та виконує окремі консульські функції від імені держави, що акредитує, на визначеній території України [3].
Через те, що у Віденській конвенції про консульські зносини не визначені чіткі вимоги до почесних консулів і порядок їх призначення, ці питання визначаються нормами національного законодавства, але зазвичай перевагу надають власним громадянам, які проживають закордоном, мають почесне місце в суспільстві держави, яка його приймає, що надає їх можливість результативно виконувати консульські завдання [4, с. 114].
В законодавстві України достатньо виразно зазначені вимоги до осіб, які висувають свою кандидатуру на посаду почесного консула. Почесним консулом може бути як і громадянин України, так і іноземець, який постійно проживає в Україні протягом останніх п’яти років; проживає на території свого консульського округу протягом терміну виконання ним консульських функцій; не перебувати на державній службі ні в Україні, ні в державі, що акредитує; немає судимості [3].
Головними функціями почесного консула України є: захищати у державі, в якій він перебуває, інтереси України, громадян України, а також юридичних осіб; сприяти розвитку торгівельних, економічних, культурних і наукових зв’язків між Україною та державою-партнером; сприяти розвитку дружніх відносин між державами іншими шляхами згідно з нормами Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року; з’ясовувати всіма законними способами умов та подій у торговельній, економічній, культурній та науковій сфері держави перебування, повідомляти про них уряд України в особі Міністра закордонних справ України, крім того надавати відомості заінтересованим особам; надавати допомогу та підтримувати громадян України і юридичних осіб [1, с.11].
До важливих елементів правового статусу почесного консула можна віднести і підстави звільнення з посади. Згідно з Положенням 2007 року функції почесних консулів припиняються у таких випадках: після повідомлення від держави, що акредитує, МЗС України про припинення функцій почесного консула; після анулювання екзекватури; після повідомлення Міністерства закордонних справ держави, що акредитує, про те, що МЗС України припинило вважати його почесним консулом [3].
У встановленому порядку консули іноземних держав не отримують заробітну плату від держав, інтереси яких вони представляють на території України. Проте, в практиці існують різні форми компенсацій, що потрібні для забезпечення діяльності почесних консулів, а саме: надання права на утримання консульських зборів за рахунок відшкодування фактичних витрат почесного консульства; компенсація витрат, які пов’язані з орендою та утриманням приміщення і виплатою заробітної плати співробітникам почесної консульської установи [2, с. 53].
Стосовно почесних консульств іноземних держав в Україні застосовуються певні привілеї, які зазначені у Віденській конвенції 1963 року та Положенням 2007 року. До прикладу, консул має право вільно пересуватися територією України, відповідно до чинного законодавства. Архів почесного консула є недоторканим. Але почесний консул не має імунітету від арешту та виклику до суду, як штатний консул [2, с. 53].
З розвитком в Україні двостороннього співпрацювання інститут почесного консула займають важливу роль в теперішній час. Саме почесні консули є важливим суб’єктом відстоювання економічних інтересів. Їх основною метою є захист громадян та їх інтересів.
Література:
1. Балабанов К. В., Трофименко М. В. Інститут почесних (нештатних) консулів. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 105 (Частина І). 2012. с. 9-14.
2. Грачевська Т. О. Особливості правового статусу та головні напрямки діяльності почесних консульств іноземних держав в Україні. «Epistemological studies in Philosophy, Social and Political Sciences». 2019, 2 (1). с. 49-58.
3. Про затвердження Положення про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами: чинне законодавство із змінами та доповненнями станом на 25 травня 2007 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0617-07#Text
4. Грачевська Т. О. Почесні консульства у двосторонньому співробітництві держав: функціональний вимір. Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. «Політичне життя» 1, 2018. с. 113-118.
5. Віденська Конвенція про консульські зносини: чинне законодавство, підписання від 24 квітня 1963 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_047#Text
__________________
Науковий керівник: Жукорська Ярина Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент, Західноукраїнський національний університет
|