Головним інтегральним критерієм ефективності державної політики національної безпеки виступає досягнута захищеність прав і свобод особи від зовнішніх та внутрішніх загроз. Продовольча та енергетична безпека – взаємообумовлені та взаємодоповнюючі складові національної безпеки держави.
У Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1437-р., наголошується, що викликами для національного агросектору є необхідність поліпшення умов ведення агробізнесу, проведення якісних перетворень, спроможних забезпечити підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках, продовольчу безпеку держави, і наближення до європейської політики у сфері сільського господарства.
У цьому контексті, слушний підхід висловила проф. Т. В. Курман про те, що «…на сьогодні нагальним завданням держави має стати формування на підставі системно-синергетичного підходу дієвого правового механізму забезпечення сталого розвитку агросфери, який запровадить комплекс масштабних, взаємопов’язаних заходів організаційно-правового, економіко-господарського, еколого-інноваційного, соціального, превентивно-безпекового та іншого характеру задля забезпечення розвитку агросфери на засадах сталості, а також задля моніторингу й протидії наявним і прогнозованим загрозам, в тому числі й глобального характеру, у сфері продовольчої, екологічної та енергетичної проблем» [1, с. 33]. У розвиток цієї думки слід наголосити на важливості закріплення на нормативному рівні функцій держави щодо протидії викликам у сфері продовольчої та енергетичної безпеки як проявів природної, зовнішньополітичної, внутрішньополітичної або будь-якої іншої ситуацій, які породжують загрози національним інтересам України, чи обумовлюють потребу в адекватних діях держави з компенсації цих загроз. Адже, як приклад, порушення функціонування енергетичної інфраструктури України внаслідок повномасштабної військової агресії РФ стало новим безпековим викликом сьогодення та інструментом війн нового покоління.
Суттєво впливати на стійкість функціонування енергетичних систем країни можуть технічні та технологічні новації у розвитку енергетичних технологій в усіх галузях економіки, передусім в аграрному секторі. Державна політика України у сфері енергетичної безпеки має на меті забезпечення захищеності національних інтересів у сфері забезпечення доступу до надійних, стійких, доступних і сучасних джерел енергії для всіх споживачів технічно надійним, безпечним, економічно ефективним та екологічно прийнятним способом в нормальних умовах і кризових ситуаціях виключно в межах і спосіб, що визначені законодавством.
З метою забезпечення збалансованості економічного, соціального та екологічного вимірів сталого розвитку України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 907-р було схвалено Стратегію енергетичної безпеки. Так, згідно Стратегії терміном «енергетична безпека» вважається захищеність національних інтересів у сфері забезпечення доступу до надійних, стійких, доступних і сучасних джерел енергії технічно надійним, безпечним, економічно ефективним та екологічно прийнятним способом як у нормальних умовах, так і в умовах особливого або надзвичайного стану. Стратегічними цілями виступили, зокрема, економічна ефективність функціонування енергетичного сектору держави, систем енергозабезпечення та імпортозаміщення мінеральної сировини й енергетична ефективність використання енергоресурсів та енергоефективності національної економіки. Задля її досягнення серед інших низки заходів передбачено стимулювання імпортозаміщення, зокрема шляхом розвитку біоенергетики, вітроенергетики, обґрунтованого нарощування видобутку енергетичних ресурсів, а також реалізацію комплексу заходів щодо розширення використання локальних альтернативних видів палива.
Відтак набуття Україною членства в Енергетичному Співтоваристві відіграє подвійну роль, з однієї сторони слугуючи забезпеченню прозорості відносин України та ЄС у газовій та електроенергетичній сферах й зміцненню енергетичної безпеки ЄС, а з іншої – надаючи імпульсу процесу гармонізації та адаптації національного законодавства і процедур, що регулюють енергетичні відносини, з правилами й процедурами ЄС [2, c. 198, 199]. Певні активні дії у напрямі адаптації національного законодавства у сфері стимулювання виробництва енергії з використанням альтернативних джерел здійснено завдяки затвердження Кабінетом Міністрів України 3 вересня 2014 р. Плану заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС.
Свого часу О. Ю. Битяк висловив аргументовану позицію про те, що «…досягнення суттєвих економічних ефектів від реалізації енергозберігаючої політики залежить, по-перше, від системності передусім господарсько-правових, а також податкових та бюджетних заходів, а по-друге від створення реальних механізмів реалізації цих засобів» [3, c. 248]. Подальша розробка нормативних положень та новаторського економіко обґрунтованого використання поновлюваних джерел енергії, що можуть сприяти створенню нових ринків для сільськогосподарської та лісової продукції мають бути закладені в основу реформування сучасного аграрного законодавства в галузі зеленої енергетики та безпеки у сфері продовольства. Тобто пріоритетність забезпечення сталого розвитку національної економіки та повноцінного забезпечення доступу до надійних, стійких, доступних і сучасних джерел енергії для всіх категорій споживачів має стати прерогативою внутрішньої національної політики України. Це створить підґрунтя для мінімізації витрат суб’єктами агробізнесу коштів на енергоресурси та сприятиме реалізації основних засад державної аграрної політики України у сфері продовольчої безпеки.
Література:
1. Курман Т. В. Аграрне право і законодавство України: синергетичні засади й перспективи розвитку в умовах глобальних загроз. Аграрне та земельне право України: сучасна парадигма і перспективи розвитку: колективна монографія / за ред. д.ю.н., проф. А. П. Гетьмана та д.ю.н., проф. Т. В. Курман. Харків: Юрайт, 2022. С. 10–37.
2. Кориневич А. Участь України в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства: перспективи і зобов’язання в енергетичній сфері. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2011. Вип. 100 (1). С. 196–203.
3. Битяк О. Господарсько-правове забезпечення енергетичної політики держави та особливості окремих її напрямів. Вісник Академії правових наук України. 2009 р. № 2 (57). 2009. С. 241–249.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
