Статтею 374 КК України встановлюється кримінальна відповідальність за порушення права на захист. Основним безпосереднім об’єктом діяння, передбаченого ст. 374 КК України, виступають суспільні відносини, які виникають у зв’язку з наявністю у певної особи відповідного конституційного права. Додатковим факультативним об’єктом виступають певні соціальні та особисті цінності, до яких можуть бути віднесені, зокрема, фізична свобода, недоторканість, здоров’я, честь та гідність, майнові права осіб, які мають право користуватися правовою допомогою захисника. Такі особи визначені в диспозиції ст. 374 КК України – це підозрюваний, обвинувачений. Таким чином, специфіка складу даного кримінального правопорушення в тому, що обов’язковим для кваліфікації є встановлення ознак спеціального потерпілого – фізичної особи, для якої характерні у момент вчинення кримінального правопорушення спеціальні ознаки, визначені у диспозиціях ста¬тей Особливої частини КК України. Такі ознаки спеціального потерпілого, доповнюючи озна¬ки загального потерпілого, звужують коло осіб, які можуть ставати потерпілими від конкретних кримінальних правопорушень, тому їх встановлення є обов’язковою умовою для правильної кваліфікації за статтями кримінального закону, в яких визначаються законодавцем ознаки спеціального суб’єкта.
Ознаки таких суб’єктів кримінального провадження як підозрюваний, обвинувачений чітко визначені в Кримінальному процесуальному кодексі України (ч. 1-2 ст. 42 КПК України). Так, підозрюваною визнається особа, якій письмово повідомлено про підозру або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Що стосується повідомлення про підозру, то діючим законодавством визначається, що особі, яка або затримана на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, або до якої обраний один з передбачених законом запобіжних заходів, або відносно якої наявна достатня кількість доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а день складання прокурором або слідчим за згодою прокурора повідомлення про підозру, вручається відповідний документ. Відносно затримання особи слід зазначити, що діючим кримінально-процесуальним законодавством визначається ординарний (за згодою слідчого судді або суду) та неординарний (без ухвали слідчого судді або суду) порядок застосування даного тимчасового запобіжного заходу.
Важливим для вирішення питання про час та умови вчинення даного кримінально протиправного діяння слід визнати час, початковий момент з якого особа вважається затриманою. Відповідно до ст. 209 КПК України особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Якщо враховувати, що відповідно до ст. 207 КПК України кожна особа може вчинити затримання за певних підстав, то час затримання слід вираховувати з того моменту, коли особа, що вчинила затримання, передала затриманого уповноваженій посадовій особа, а вже та визначила місце перебування і обмеження щодо свободи пересування. Тобто процесуальним моментом, з якого особа вважається затриманою є момент складання протоколу про затримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду. Відповідно до діючого кримінального процесуального законодавства обвинувальний акт – підсумкове рішення на стадії досудового розслідування, в якому слідчий за згодою прокурора або безпосередньо прокурор визнає наявність судових перспектив, тобто доведеність факту вчинення кримінального правопорушення (наявність події правопорушення), доведення наявності всіх ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого в Особливій частині КК України (наявність складу правопорушення) та доведеність винуватості особи, якій повідомлено про підозру у вчинені відповідного кримінального правопорушення. Слід звернути увагу, що моментом набуття підозрюваним процесуального статусу обвинуваченого є момент передачі обвинувального акта разом з реєстром матеріалів досудового розслідування до суду, тобто з дня затвердження прокурором відповідного рішення та спрямування його до суду, не залежно від того, чи прибув обвинувальний акт разом з реєстром до суду, чи ні.
На нашу думку, суб’єктний склад спеціальних потерпілих, передбачених ст. 374 КК України повинен бути розширений за рахунок наступних суб’єктів. По-перше, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру. Відповідно до ст. 503 КПК України кримінальне провадження, щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку. При цьому слід враховувати наступне: відповідно до ст. 93 КК України до осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру відносяться і такі, які вчинили кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності. Однак, вони не можуть бути віднесені до спеціальних потерпілих, передбачених ст. 374 КК України у зв’язку з тим, що провадження відносно таких осіб здійснюється за загальним правилом, тобто їм повідомляється про підозру, складається обвинувальний акт, який направляється до суду, тобто такі особи відносяться до підозрюваних або обвинувачених в залежності від того, на якій стадії – досудове розслідування або судове провадження, вони приймають участь
По-друге, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру. Відповідно до ст. 498 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (відповідно до ст. 22 КК України це 16 або 14 років), вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Якщо правопорушник досяг віку кримінальної відповідальності, але йому не виповнилося 18 років, то він до відповідної категорії осіб віднесений бути не може, навіть за умови, що до нього відповідно до кримінального законодавства можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, але тільки за умови альтернативи кримінальній відповідальності. У цьому випадку особа набуває процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого.
Висловлені пропозиції спрямовані на узгодження норм КК України із нормами КПК (зокрема, ст. 45 КПК, в якій визначається перелік суб’єктів, яким надається захист у кримінальному провадженні захисником), відповідають ст. 59 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини за п.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
