Однією з найбільш перспективних, на наш погляд, змішаних договірних форм державно-приватного партнерства в космічній галузі України - договір про трансфер технологій. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» передбачає форми передачі об’єктів інтелектуальної власності як від державних суб’єктів приватним, так і навпаки, за допомогою комплексу договорів, визначених у главі 75 ЦК України, зокрема ліцензійного договору, договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності тощо, з обов’язковим врахуванням умов, визначених в ст. 19 зазначеного закону [1]. Про використання трансферу технологій як комплексного механізму публічних та приватних відносин для досягнення публічно корисної мети, а не простої передачі об’єкта космічної діяльності, які містять в собі об’єкти інтелектуальної власності за плату, свідчить визначена ч. 2 ст. 20 цього закону можливість укладення додаткових договорів, предметом яких є: гарантії осіб, які передають технології та їхні складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових, гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно конфіденційності та нерозголошення інформації третім особам, проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їхніх складових, а також обслуговування обладнання.
Необхідно також відзначити, що текст даного закону не спрямований на створення умов для стимулювання співпраці державних та приватних суб’єктів, предметом діяльності яких є створення та впровадження об’єктів космічної діяльності, які містять в собі об’єкти інтелектуальної власності. По-перше, незважаючи на те що в ч. 6 ст. 11 декларується, що технології та/або їхні складові, створені або придбані за бюджетні кошти, використовуються переважно на території України, текст закону орієнтовано в основному на іноземного інвестора, що чітко видно зі змісту ст. 5, де одним з напрямків міжнародного співробітництва є залучення іноземних інвестицій, а також ст. 14, якою зазначено, що державні експертизи створених за бюджетні кошти технологій проводяться у випадку їхньої передачі юридичним особам, що зареєстровані в інших країнах, або фізичним особам-іноземцям чи особам без громадянства. Останню умову слід розглядати і як спрощення умов трансферу технологій для вітчизняних інвесторів, але передавання такого специфічного об’єкту без визначення його ціни навряд чи можна визнати економічно доцільним.
Наступною підставою проведення державної експертизи технологій є проведення закупівлі за бюджетні кошти, тобто законодавець орієнтує на співпрацю поза межами державно-приватного партнерства в космічній галузі України, якщо, звичайно, не враховувати визначених ст. 6 закупівель у межах державно-приватного партнерства в космічній галузі України, що для іноземного партнера взагалі буде незрозумілою формою договірної взаємодії. Незважаючи на те, що серед суб’єктів відносин у сфері трансферу технологій, визначених у ст. 3 аналізованого закону, визначено юридичні особи, незалежно від форми власності, ст. 11 відповідного Закону, що регулює порядок передачі технологій за бюджетні кошти, замовниками визначаються органи державної влади, Національна академія наук України та галузеві академії наук. Єдиний можливий варіант набуття майнових прав приватними суб’єктами згідно з цією статтею є створення складових технологій спільно за рахунок власних коштів підприємств, наукових установ, організацій, вищих навчальних закладів, фізичних осіб та бюджетних коштів. Майнові права на даний об’єкт розподіляються на підставі договору про їхнє створення та використовуються за умовами договору про їхній трансфер [2]. Вказана форма співпраці може бути повністю охоплена такою договірною формою державно-приватного партнерства в космічній галузі України, як договір про спільну діяльність. Якщо перевести питання управління технологіями, створеними за державний бюджет, із сфери загальних визначень у площину космічної діяльності забезпечити таку форму співпраці. На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про космічну діяльність» з метою забезпечення функціонування, збереження та подальшого розвитку унікальних об’єктів космічної діяльності запроваджується Державний реєстр унікальних об’єктів космічної діяльності, а також встановлюється державний нагляд за їхнім станом, використанням та здійснюються відповідні заходи підтримки цільового фінансування цих об’єктів згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України [3]. На виконання цієї норми було прийнято Порядок включення об’єктів до реєстру за ініціативою зацікавлених підприємств Державним космічним агентством України [4], проте лише цим правове забезпечення публічного управління ними й обмежується.
Таким чином, державно-приватне партнерство в космічній галузі України у формі трансферу космічних технологій могло б стати механізмом практичної реалізації об’єктів космічної діяльності, які містять в собі об’єкти інтелектуальної власності, на утримання яких у держави не вистачає фінансування, для чого необхідно лише прописати умови і порядок трансферу, які б обопільно задовольняли інтереси державного та приватного партнерів, при цьому орієнтуючись більше на внутрішнє, ніж на іноземне інвестування за такою формою державно-приватного партнерства в космічній галузі України.
Список використаних джерел
1. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. URL.: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/435-15.
2. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : Закон України від 14 вересня 2006 р. № 143-V. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16.
3. Про космічну діяльність : Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/502/96-%D0% B2% 1%80.
4. Про заходи щодо забезпечення функціонування, збереження та подальшого розвитку унікальних об’єктів космічної діяльності : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2000 р. № 404. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 404-2000-%D0%BF.
_______________________
Науковий керівник: Макушев Петро Васильович, доктор юридичних наук, професор, Університет митної справи та фінансів
|