Частина 1 стаття 6 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі – КВК України) визначає, що виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Відповідно до частини 3 статті 6 КВК України, основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, громадський вплив, а також - загальноосвітнє і професійно-технічне навчання.
Звертаючись далі до поняття і вмісту виховного впливу на засуджених до позбавлення волі (Глава 19 КВК України), зазначимо, що реалізація права на отримання освіти мінімальних стандартів, а також на підвищення освітнього рівня, самоосвіту виступає важливим елементом у системі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.
Так, стаття 125 КВК України визначає, що в колоніях відповідно до законів України «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів.
Окремо для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, надається можливість підготовки на курсах професійного навчання робітників на виробництві [1].
Відтак, чинний КВК України прямо вказує, що на рівні мінімального стандарту задоволення освітньої потреби засуджених до позбавлення волі, забезпечується безперешкодне здобуття повної загальної середньої освіти, а також фахова підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві безпосередньо в колонії.
За інформацією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України [2], станом на 01.01.2023 р. загальноосвітній процес здійснюється у 85 установах ДКВС України, в яких утримуються 2910 осіб, які не мають освіти. У тому числі:
2376 осіб - не мають повної загальної середньої освіти,
496 осіб - не мають базової середньої освіти,
19 осіб - не мають початкової освіти,
19 осіб - неписемні.
За підсумками 2021/2022 навчального року здобули повну загальну середню освіту 729 осіб з числа засуджених та узятих під варту.
Таким чином, діяльність установ ДКВС України з організації здобуття засудженими повної загальної середньої освіти залишається вкрай актуальною.
Хоча, як ми бачимо, 82% засуджених-учнів потребували лише підвищення освітнього рівня з базової середньої до повної середньої освіти, однак 17% засуджених мали лише початкову освіту, що в контексті співставлення віку кримінальної відповідальності і рівня успішності в проходженні ступенів загальносередньої освіти вказують на загрозливу соціальну занедбаність приблизно п’ятої частини засуджених до позбавлення волі. Корекція наслідків соціальної занедбаності, відсторонення, стигматизації цієї категорії засуджених тощо у процесі підвищення загальноосвітнього рівня є принципово важливою для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації.
Також, станом на 2023 рік порівняно із 2014 роком вбачається деяке скорочення чисельності закладів ДКВС України, в яких здійснюється загальноосвітній навчальний процес (85 проти 88) [2; 3, с.573]. Втім таке скорочення в цілому відповідає демографічним і пенітенціарним трендам України.
На висновок слід зазначити, що дотримання основної компоненти реалізації права засуджених на освіту, як-от, гарантованого права на отримання ними загальносередньої освіти, нарівні з забезпеченням сучасних освітніх потреб засуджених (такими, як навчання на освітніх онлайн-платформах, дистанційне навчання у закладах вищої освіти тощо) потребує спільної уваги науковців і практиків, деталізації чинного законодавства, практичної підготовки освітян до роботи з вказаним контингентом здобувачів освіти.
Література:
1. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11.07.2003 р. № 1129-IV / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 3. Ст. 21.
2. Інформаційний лист Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 13.03.2023 р. №10/2-4470.
3. Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Кулик С.Г., Шеремет О.С. Кримінологія. Загальна частина. Альбом схем. Чернігів, 2013. 658 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
