Легалізація земельних ділянок через інститут визнання спадщини відумерлою та передача їх у власність територіальним громадам, є з одного боку довготривалою процедурою, а з іншого – ускладненою з точки зору доказування заявлених вимог. Сама проблема щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення (земельних паїв), які не витребували в порядку спадкування виникає об’єктивно. Такими об’єктивними причинами є смерть власника земельної ділянки (паю), відсутність в останнього спадкоємців, або неподання ними заяв нотаріусу про прийняття спадщини через не проживання на території України тощо. Є і цілий ряд інших обставин, зумовлених необізнаністю спадкоємців другої чи іншої черг про відкриття спадщини (коли спадкоємці першої черги відсутні).
Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності є непорушним. Набуття ж права власності визначається законом. Це означає те, що навіть після смерті власника майна таке майно не може переходити чи передаватись будь-кому, в тому числі і територіальній громаді автоматично, навіть у тому випадку, якщо протягом визначених законом строків спадщину ніхто не прийняв.
Згідно положення ч. 4 ст. 13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” [1], відповідно до яких у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
Водночас, після 2025 року земельні ділянки відумерлої спадщини з'являтися не перестануть і питання їх легалізації будуть актуальними завжди.
Визначення поняття «відумерлість спадщини» дається лише в юридичній літературі, оскільки законодавець в Цивільному кодексі України його дефініції не закріплює.
Зокрема, Н. Б. Солтис розглядає відумерлість спадщини як систему дій (процедура) з виникнення права власності у територіальної громади щодо майна, стосовно якого не виявлені спадкоємці як за заповітом, так і за законом, або у разі усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття» [1, с. 254].
Автори навчального посібника «Спадкове право» під керівництвом Нестерцової-Собакарь О.В. під відумерлістю спадщини (bona vacantia, erblose Gulter) розглядають майно, що залишилося після померлої особи, і на яке ніхто не заявляє або не може заявити домагань ні за заповітом, ні за правом спадкування за законом [2, с. 106].
Баб’юк М. П. та Руденко О. А. розуміють під відумерлою спадщиною «рухоме і нерухоме майно, що залишилося після смерті власника не успадкованим у зв’язку з відсутністю спадкоємців за законом і заповітом чи неприйняттям спадщини, відмовою від її прийняття, усуненням від права на спадкування та, позбавленням заповідачем права на спадкування, та що до якого судом ухвалено рішення про перехід права власності на нього до територіальної громади» [3, с. 51].
Таким чином, можна констатувати, що наукова спільнота єдина щодо правової природи інституту відумерлості спадщини, яка базується на факті відсутності спадкоємців, усунення їх від спадкування або ж неприйняття ними спадщини у відведений законом строк. В цьому зв'язку є слушним висновок А. С. Новосад та А. І. Момот, які вказуєть, що «перехід відумерлого безхазяйного майна у власність територіальної громади є особливим випадком цивільного правонаступництва, що має універсальний характер» [4, с. 33].
У відповідності до ст. 1277 Цивільного кодексу України [5] у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Особи, які мають право або зобов’язані подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.
На нашу думку, під інститутом відумерлості спадщини доцільно розглядати законодавчо визначений процесуальний механізм переходу майнових прав на спадкове майно від спадкодавця до набувача, який не входить і ніколи не входив до кола спадкоємців за законом чи заповітом. При цьому, єдиною підставою до такого набуття є доведення в судовому порядку одного із юридичних фактів: 1) відсутність спадкоємців будь-якої черги при відсутності складеного за життя спадкодавцем заповіту або 2) неприйняття спадщини жодним із спадкоємців, або 3) усунення всіх або єдиного спадкоємця від права на спадкування, або 4) оформлена у відповідності до вимог цивільного законодавства відмова всіх спадкоємців або єдиного спадкоємця від прийняття спадщини.
В той же час, в доктрині спадкового права існують суперечки щодо правового статусу органу місцевого самоврядування як суб’єкта права на відумерлу спадщину.
Зокрема, О. І. Нелін звертає увагу на тому аспекті, що законодавчий підхід суб’єктного складу до інституту відумерлості спадщини істотно відрізняється в країнах ЄС та нашій державі. Зокрема, в європейських державах суб’єктом-набувачем права на майно, яке не успадковане фізичними чи юридичними особами є держава, в той час як, в Україні право на майно, яке визнане відумерлою спадщину є територіальна громада. Позиція вченого в цій частині ґрунтується на тому, що даний підхід є нелогічним через: а) відсутність у територіальній громаді аналогічного обсягу правосуб’єктності, яким володіє держава; б) обмеженість прав і обов’язків територіальної громади через наявність сингулярного статусу правонаступника; в) неналежне нормативне врегулювання відносин з охорони спадкового майна [6, с. 9].
Аналогічну позицію з точки зору недосконалості суб’єктного складу у досліджуваному виді правовідносин, займають В. І. Полянська та А. Ф. Орєшкова, звертаючись до англо-американського права, за нормами якого у випадку відсутності спадкоємців право на набуття спадкового майна у власність отримує держава, хоча на відміну від України, таке майно переходить не за правом спадкування, а в порядку визнання права власності на безхазяйне майно [7, с. 110].
Особливістю правового статусу територіальної громади як суб’єкта спадкових правовідносин у випадку визнання спадщини відумерлою, за позицією О. О. Грін, є наявність спадкового універсального правонаступництва, внаслідок якого вона позбавлена прав спадкоємця, зокрема права на відмову від прийняття спадщини [8, с. 76].
З вищевказаного можна зробити висновок, що процесуальний статус територіальної громади у цивільній справі про визнання спадщини відумерлою не може розглядатись через призму процесуального статусу спадкоємця в спадкових правовідносинах, оскільки вона не наділена всім обсягом спадкових прав і обов’язків, які передбачені для спадкоємців за законом або заповітом.
В свою чергу, вітчизняний законодавець, визнаючи суб’єктом набуття майнових прав на спадкове майно, яке визнано відумерлим, територіальну громаду в особі органів місцевого самоврядування, та не наділяючи при цьому таким правом державу, входить у суперечність з нормами Конституції України, якими визнається особливий правовий статус землі та спеціальні повноваження держави щодо її захисту.
Зокрема, за ч. 1 ст. 13 Основного Закону нашої держави, «земля, її надра…є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією». В свою чергу, частиною 1 ст. 14 Конституції України земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [9].
Зі змісту ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону земель», вбачається, що охорона земель сільськогосподарського призначення полягає у створенні системи правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу та відтворення і підвищення родючості ґрунтів [10].
В свою чергу, якщо проаналізувати норми Розділу II Вищевказаного закону, то можна констатувати, що істотна частка повноважень в галузі охорони земель належить саме органам державної влади і лише незначна частина функцій в цьому завданні делегована органам місцевого самоврядування.
Незважаючи на вимоги ст. 1277 ЦК України, органи місцевого самоврядування, як правило, не подають заяву про визнання спадщини на земельну ділянку відумерлою після спливу одного року з часу її відкриття. Земельна ділянка при цьому може використовуватись окремими особами за мовчазної згоди посадових осіб органів місцевого самоврядування для ведення товарного сільського господарства без сплати будь-яких платежів у бюджет. Доказом цього є численна судова практика судів першої інстанції.
Вказане свідчить про те, що основним тягарем щодо охорони земель сільськогосподарського призначення наділена держава в особі спеціально уповноважених органів. З огляду на це, вважаємо, що концепція органу місцевого самоврядування як єдиного суб’єкта щодо прав на спадкове майно, визнане відумерлим, має бути переглянута. Зокрема, доцільним буде внесення змін у ст. 1277 Цивільного кодексу України, та закріплення держави в особі Держгеокадастру та його структурних підрозділів на місцях, належним і єдиним суб’єктом права на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерло, якщо спадковим майном є земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Це дасть змогу ефективного розпорядження, використання та охорони земель даного виду.
Список використаних джерел
1. Солтис Н. Б. Набуття територіальною громадою права власності на житло, визнане відумерлим. Актуальні питання правового регулювання участі суб’єктів публічного права в приватних відносинах : зб. наук. пр. / НАПрН України, НДІ приват. права і підприємництва ; за ред. : акад. НАПрН України О. Д. Крупчана, доц. О. О. Первомайського. К. : Ред. журн. «Право України», 2013. С. 235–254. (Наук. зб. «Академічні правові дослідження». Дод. до юрид. журн. «Право України» ; вип. 9). URL: https://pravoua.com.ua/en/store/cdownload/academy/academ_9/ (дата звернення: 30.10.2023).
2. Спадкове право : навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / кол. авт. ; кер.авт. кол, канд. юрид. наук, доц. Нестерцова-Собакарь О.В. Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр.справ. 2017. 164 с.
3. Баб’юк М. П., Руденко О. А. Актуальні питання визнання спадщини відумерлою за законодавством України. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 9. С. 49–53.
4. Новосад А. С., Момот А. І. Особливості розгляду справ про визнання спадщини відумерлою. Правові новели. 2018. № 6. С. 30–34.
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 31.10.2023.
6. Нелін О. І. Становлення та розвиток правової доктрини відумерлості (виморочності) спадкового майна в Україні. Юридична Україна. 2020. № 8. С. 6–11.
7. Полянська В. І., Орєшкова А. Ф. Актуальні питання визнання земельної ділянки відумерлою спадщиною. Юридичний науковий електронний журнал. 2015. № 3. С. 109–113.
8. Грін О. О. Спадкове право України: Навчальний посібник: Альб. схем. Ужгород: Видавництво ФОП Бреза А.Е., 2012. 208 с.
9. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 31.10.2023).
10. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 р. № 962-IVURL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-15#Text (дата звернення: 31.10.2023).
______________________
Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, професор, Сумський національний аграрний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
