Гетьманат П. Скоропадського був коротким, але важливим періодом в історії державності України, який тривав. Це був час великих потрясінь і змін, коли Україна прагнула встановити свою незалежність.
Метою публікації є висвітлення особливостей державного будівництва в добу Гетьманату Павла Скоропадського.
Виклад основного матеріалу. В. Винниченко зазначав, що деякі політичні сили запропонували розглядати гетьмана як «тимчасового президента» України. Проте було б перебільшенням ставити знак рівності між президентством (тим більше, що цей термін тоді не набув загального визнання) і гетьманством. Режим П. Скоропадського можна розглядати лише як перший крок на шляху переходу від парламентської до більш ефективної моделі організації влади [1, с. 72-73].
Декларована П. Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ втілилась у затвердженному ним 29 квітня 1918 р. «Закон про тимчасовий державний устрій України». Так, виключно Гетьману належала «влада управи» в усій Українській державі, він призначав «отамана Ради Міністрів» і за його поданням затверджував «Кабінет у повнім його складі [4, с. 136]. Так само він і скасовував його. Гетьман був також найвищим керівничим всіх зносин української держави з закордонними державами і верховним воєводою української армії і флоту, здійснював помилування [1, с. 73].
Згідно вище зазначеного закону, пунктом «Про Гетьманську владу» визначено: 1). Влада управління належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави; 2) Гетьман стверджує закони і без його санкцій ніякий закон не може мати сили; 3). Гетьман оголошує области на військовому, осадному або виключному положенні; 4). Накази і розпорядження Гетьмана закріплюються Міністром або відповідним йому Міністром [2, с. 63].
Крім того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, згідно із «Законом про тимчасовий державний устрій України». За цим документом парламент не передбачався. Гетьман виконував свої функції в обсязі, окресленому цим актом, тільки тимчасово – «до обрання Сейму і початку його діяльності» [1, с. 73].
1 серпня 1918 року було видано «Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України». Згідно цього закону влада переходила до Колегії Верховних Правителів Держави, допоки Гетьман або не одужає, або не знайдеться його наступник. Сама ж Колегія складалась з трьох осіб: одного правителя заздалегідь визначає сам Пан Гетьман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів [1, с. 74 ].
Також Пан Гетьман визначає дві особи, а саме - першою - визначеного ним Верховного Правителя, а другою - особу, яка має стати Верховним Правитилем, якщо перша помре, тяжко занедужає, або складе свої повноваження [2, с. 69].
Що стосується Ради Міністрів, то на неї покладалися напрямок і об’єдання праці окремих відомств за прикметами як законодавства, так і найвищої державної управи. Раду Міністрів очолював Отаман-Міністр, а керування її справами покладалось на Генерального Секретаря і підлеглу йому державну Генеральну Канцелярію [5, с. 34]. Також Отаман-Міністр і Міністри відповідають перед Гетьманом за загальний хід державного управління. Кожний з них окремо відповідає за свою діяльність і розпорядження [3, с. 106].
25 травня 1918 року Гетьман затвердив «Положення про Малу Раду Міністрів», яка формувалася з товаришів або, сучасною мовою, заступників міністрів, і розглядала, зокрема, «ті законодавчі та адміністративні пропозиції окремих міністрів, які в силу їх нескладності не вимагали взаємного узгодження відомств у письмовій формі», проекти штатів і кошторису окремих міністерств та ін. [1, с. 74].
У складі гетьманського уряду, затвердженого на початку травня, були міністри внутрішніх справ, фінансів, торгівлі й промисловості, земельних справ, судових справ, іноземних справ, військовий міністр, генеральний контролер. Водночас з’являються й нові інституції - міністерство народного здоров’я і міністерство сповідань, яке займалося релігійними проблемами [1, с. 74]. Також було створено Фінансову Раду - це вища народна інстанція в справах державного кредиту і фінансової політики. Фінансова Рада складається з представників і членів, яких призначає Гетьман. Крім того в склад Ради входять на правах членів: Отаман-Міністр, Міністр Фінансів і Державний Контролер. На Раду покладено такі повноваження: обмірковування часу і умов здійснення державних позичок; обмірковування справ дотичних державного кредиту, а також питань грошового обороту; попередній, з особистого кожний раз розпорядження Гетьмана, розгляд справ по фінансовій частині, належачих вирішенню в законодавчому порядку; обмірковування Ради подаються на погляд Гетьмана [2, с. 65-66].
У «Законах про тимчасовий державний устрій України» йшлося про Генеральний Суд як «найвищого хоронителя і захисника закону та найвищий суд України для справ судівництва та адміністративних». Новація полягала лише в тому, що Порядкуючий Генеральний Суддя та всі Генеральні Судді призначалися Гетьманом. Генеральний суд оголошує до загальної відомості всі закони і накази Уряду, слідкуючи за закономірністю їх видання [3, с. 106].
2 червня 1918 року було прийнято закон про зміну закону від 2 грудня 1917 року про Генеральний Суд, який, з одного боку, окреслював перспективи судової реформи, а з іншого, до її здійснення уточнював функції Генерального Суду, сформованого за часів Центральної Ради. Згідно з цим законом, Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів - цивільного, карного й адміністративного - і виконувати на всій території України функціїї, що до його формування належали російському Урядовому Сенату, а також касаційні функції Головного Військового Суду [1, с. 80-81].
У місцевій адміністрації, призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад, їх змінили так звані старости. Державна варта, тобто міліція, підпорядковувалася безпосередньо старостам: на рівні губернії функціонував помічник-інспектор Державної варти, на рівні повіту - начальник повітової Державної варти [6, с. 54]. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам, та й загалом система місцевої влади поступово наближалась до колишньої російської моделі [1, с. 75].
Таким чином, Гетьманат П. Скоропадського був трансформаційним періодом в українській історії, позначеним як досягненнями, так і прорахунками. Він відіграв вирішальну роль у формуванні української національної свідомості, збереженні української культури, пошуку шляхів самоврядності. Незважаючи на економічну та соціальну боротьбу та функціонування в авторитарних рамках, Гетьманат заклав основи для майбутнього прагнення до української державності.
Література:
1. Гончаренко В.Д., Рогожин А.Й., Святоцький О.Д. та ін. Історія держави і права України: підручник. У 2-х т. / за ред. Тація В.Я., Рогожина А.Й., Гончаренка В.Д. Том 2. Київ: Концерн «Видавничий Дім Ін Юре», 2003. 580 с.
2. Гончаренко В. Д., Рогожин А. Й., Святоцький О. Д. Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. Київ: Ін Юре, 1997. 800 с.
3. Терлюк І. Я. Історія держави і права України. Практикум: навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. Київ: Атіка, 1999. 192 с.
4. Ухач В. З. Історія держави і права України. Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
5. Ухач В. З. Земельне питання в політиці Української держави П. Скоропадського: чергова спроба вирішення одного з ключових питань української революції 1917-1921 років. Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції, м. Тернопіль, Тернопільський національний економічний університет, 5-6 квітня 2019 р. Тернопіль: Економічна думка, 2019. Т. 1. С. 125-128.
6. Ухач В. З. Державна варта в системі розбудови правоохоронних органів Української держави Павла Скоропадського. Актуальні дослідження правової та історичної науки: Матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. Вип. 32 (м. Тернопіль, 13 травня 2021 р.). Тернопіль, 2021. С. 52-57.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
