Знання про першу кодифікацію законодавства в УСРР сприяє глибокому розумінню правової спадщини та дозволяє оцінити, які чинники визначали правовий ландшафт того часу. Це, в свою чергу, може вплинути на розвиток та реформу сучасної правової системи, надаючи інсайти для оптимізації та вдосконалення сучасного законодавства в контексті власної історії та особливостей. Окрім того, аналіз першої кодифікації дозволяє визначити, які важливі виклики та завдання стояли перед законотворчою діяльністю в той період, що може служити цінною інформацією для сучасних законодавців та дослідників у плануванні та реалізації реформ в правовій сфері.
Стан наукового дослідження теми. Стан наукового дослідження цієї теми є досить розвиненим і актуальним, зокрема доцільно виокремити праці І. Автушенко, В. Акуленко, О. Волох, В. Ухач, О. Чеберяко та ін.
Метою публікації є дослідження історичний процес першої кодифікації законодавства УСРР, який був важливим етапом у формуванні радянської правової системи в Україні.
Виклад основного матеріалу. Причини першої кодифікації законодавства УСРР були пов’язані з політичною, економічною і соціальною ситуацією в країні після закінчення громадянської війни і введення нової економічної політики. З одного боку, була необхідність узгодити і уніфікувати різноманітні джерела права, які існували в різних регіонах і галузях, і які часто суперечили один одному. З іншого боку, була потреба адаптувати правову систему до нових умов розвитку соціалістичної економіки, яка передбачала співіснування державної, кооперативної і приватної форм власності, а також розширення торговельних і культурних зв’язків з іншими країнами [3, с. 200-201]. Крім того, був врахований і міжнародний фактор, оскільки радянське законодавство мало відповідати міжнародним зобов’язанням СРСР.
Етапи першої кодифікації законодавства УСРР можна поділити на три. Перший етап тривав з 1922 по 1924 рік і був пов’язаний з прийняттям найважливіших кодексів і законів, які регулювали цивільні, сімейні, земельні, трудові, адміністративні, освітні, будівельні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні відносини. Другий етап тривав з 1924 по 1927 рік і був пов’язаний з прийняттям Конституції СРСР 1924 року, внесенням змін і доповнень до Конституції УСРР, прийняттям загальносоюзного законодавства, а також з удосконаленням і доповненням раніше прийнятих кодексів і законів. Третій етап тривав з 1927 по 1929 рік і був пов’язаний з прийняттям Кримінального кодексу УСРР 1927 року, який замінив попередній кодекс 1922 року, а також з розробкою проектів нових кодексів і законів, які не були прийняті через початок сталінської революції зверху і курсу на суцільну колективізацію і індустріалізацію [2, с. 3].
Особливості першої кодифікації законодавства УСРР полягали в тому, що вона здійснювалася в рамках єдиної законодавчої політики єдиноправлячої в усіх радянських республіках партії більшовиків, базувалася на принципі єдності радянського законодавства, а прикладом для неї були законодавчі акти РСФРР. Однак, вона також враховувала національні і регіональні особливості України, її історичні традиції і правову культуру [4, с. 33]. Так, в Україні були прийняті власні кодекси і закони, які відрізнялися від російських або мали додаткові положення, які відповідали специфіці українського суспільства. Наприклад, в Україні було прийнято Земельний кодекс УСРР 1922 року, який визнавав право на землю селянських громад, а також Закон про національно-особисту автономію 1925 року, який надавав право на самоврядування національним меншинам. Також в Україні було введено українську мову як державну і судову, а також латинську графіку для її письма.
Перша кодифікація законодавства УСРР, здійснена у період становлення радянської влади, визначалася не лише потребою у створенні системи правових норм, що відповідали б ідеології радянського режиму, але й прагненням вирішити низку складних завдань, які виникали в зв'язку з переходом до нового суспільного устрою.
Цей історичний етап також визначився як перша українська кодифікація, спрямована на створення національного законодавства, яке не лише рефлектувало б інтереси українського народу, а й враховувало його культурну ідентичність. Це свідчило про важливий крок у формуванні правового простору, що відображав історичні та культурні аспекти українського суспільства.
Однак, можливо, найбільш цікавим було включення до першої кодифікації законодавства УСРР положень про національно-особисту автономію [1, с. 173]. Це визначало право на самоврядування національним меншинам, що проживали на території України. Цей аспект робив кодифікацію унікальною в світовому правовому досвіді, демонструючи спробу узгодження ідеології із захистом прав національних меншин в контексті становлення нового державного устрою.
Таким чином, причини першої кодифікації законодавства в УСРР були визначені складним соціально-політичним контекстом того часу. Перш за все, це включало в себе потребу у систематизації та уніфікації розмаїтих правових актів, які існували в різних регіонах. Кодифікація також слугувала ідеологічним та політичним інструментом для закріплення нових соціальних та економічних засад, що випливали з переходу до соціалістичної системи влади. Усе це підкреслює необхідність створення єдиної, системної основи для правового регулювання, спрямованої на формування нового суспільства.
Література:
1. Автушенко І. Б. Проблема встановлення партійно-державного контролю в культурній сфері УСРР 20-х - першої половини-30-х років XX століття. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки. 2003. Вип. 5/7. С. 172–175.
2. Волох О. В. Кримінально-правова боротьба з майновими злочинами в Україні після першої кодифікації кримінального законодавства. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. 2001. № 5. С. 3–7.
3. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
4. Чеберяко О. Доходи бюджету УСРР 1925-1929 рр. Часопис української історії. 2012. Вип. 23. С. 32–38.
|