У контексті княжої доби України залишається недостатньо дослідженим становище жінок, їхня соціокультурна роль та вплив на різні сфери суспільства. Завдання дослідження полягає в аналізі життєвого шляху та участі жінок у громадських, економічних та культурних аспектах того періоду, розкритті впливу соціальних норм та правових обмежень на їхню життєдіяльність. Пошук відповідей на ці питання є ключовим для розуміння ролі жінок в історії України та формування повноцінного образу княжої епохи.
Мета наукової розвідки є дослідити за допомогою історико-правових джерел становище та роль української жінки в період княжої Київської держави.
Для досягнення поставленої мети слід виконати наступні завдання: розглянути особливості становища жіночого населення України у добу княжу; дослідити та проаналізувати історичні писемні джерела законодавства України цього періоду, які затверджували становище жінок.
Свобода та честь, ще з найдавніших часів становлення держави на українських землях, вважалися найпрестижнішими цінностями, якими могла володіти вільна людина. Прадавня Україна-Русь, у тодішньому середньовічному світі, славилася одними з найдосконалішими правовими актами, які затверджували права та свободи жіночого населення. Окремі постанови карного права охороняли життя жінки та навіть її честь. Одним із таких історичних джерел, що регулювали правове становище жінок є найвідоміший збірник стародавнього руського права - «Руська Правда». Цей документ містив низку статей щодо шлюбно-сімейних відносин, питання життя та майна, зобов’язального та спадкове право [5, c. 34]. Ці статті включали положення про шлюб, права та обов’язки подружжя, а також аспекти опікунства над дітьми. Зокрема,стаття 88 П.П. гласить, «За вбивство вільної жінки стягувався штраф у розмірі 20 гривень» [ 1, с. 230]. Також до джерел, що встановлювали правове становище жінки, можна віднести Статут князя Ярослава про церковні суди та Устав князя Володимира.
Вже з народження дівчинка мала певні права. «Руська Правда» гарантувала їй майнові права. Як відомо, традиційно в сім’ї феодального суспільства було прийнято, що сини отримували свою частину батьківського майна, а доньки - придане. Тому, суспільство було зацікавлене, щоб дівчина вийшла заміж, оскільки за нормами давньоруського права у зворотному випадку сім’я повинна була сплатити штраф церкві, що встановлював Церковний Устав Ярослава (ст. 29) [3, c. 43] Перед весіллям молодят обов’язково проводилися змовини-заручини, які відбувалися у вигляді святкового застілля в оселі батьків нареченої. Порушення угоди з боку нареченого розглядалося як неповага до самої дівчини та каралося штрафом: «дівчині за її сором 3 грн., митрополиту - 5 грн., а князь казнив». Вік вступу в шлюб становив для жінки 15-16 років.
Якщо говорити про розлучення, то зі сторони дружини припускалися такі причини подання на розірвання шлюбу: через подружню невірність, через приховання чоловіком свого холопства, через матеріальну незабезпеченість. При залишені чоловіком своєї дружини без аргументованих на те підстав, змушений був виплатити їй велику матеріальну компенсацію і обов’язково сплатити штраф в церковну казну.
Щодо матеріальних благ давньоукраїнської сім’ї, то варто відзначити нерівноправність розподілу батьківського та материнського майна. Стаття 106 «Руської правди» засвідчує право самої жінки кому з дітей передати свій спадок. Він міг бути успадкований не лише синами, як наприклад батьківський, а й доньки могли на нього претендувати. Процес передачі можливий був не лише за заповітом, але й без нього.[2, с. 33-34]. Говорячи загалом про матеріальні права жіноцтва, то слід сказати, що вони були досить широкими. У цьому право жінки окреслювалося володінням великих коштів та маєтностей. При умові, що жінка належала до вищого стану в суспільстві, вона мала своє «жіноче» майно і розпоряджалася ним на свій розсуд.
У разі смерті чоловіка обов’язки голови сім’ї набувала жінка. Статусу вдови та її спадкових прав відводиться особливе місце в регулюючих нормах «Руської Правди». Право вдови на її успадкування закріплюється наступними статтями Просторової редакції «Руської правди» : ст. 93, 101, 106. Зокрема, у ст. 101 йдеться про збереження жінкою майна чоловіка, для подальшої передачі його дітям, або вона мала відшкодувати витрачені кошти їм. Згідно з статтею 106, якщо діти невідповідно поводилися зі своєю матір’ю, вона могла залишити їх без спадщини [2, с. 33]. У випадку, якщо вдова не виходила заміж вдруге, то їй дозволялося успадкувати частину майна свого покійного чоловіка. Жінки та доньки великих феодалів чи бояр користувалися більшим спектром привілеїв у сфері спадкового права аніж до прикладу смерди.
В найбільшій мірі становище жінки залежало саме до якого стану вона належала. Законодавство України-Руси в першу чергу, було направлене на захист заможних. Наприклад, за статтями «Руської Правди» клас бояр-землевласників користувався тим привілеєм, що рухоме та нерухоме майно після смерті батька в разі відсутності синів могло бути успадковане доньками. А ось смерд, який працював на княжій землі зі своїм інвентарем, міг передати дочкам лише рухоме майно. [2, с. 36]. Варто підкреслити, що Україна-Русь була єдина країна в Європі, де жінка мала право наслідувати власність чоловіка після його смерті, що показує нам високий рівень розвитку права на українських землях [4, с. 40].
Церковні устави Володимира Великого ( ст. 9), та Ярослава Мудрого ( ст. 2-3) визначають покарання за злочини, скоєні проти жіночої особи. Проте покарання за вбивство жінки та чоловіка значно різнилися. Основною метою було відшкодувати збитки потерпілій стороні (головщина), та стягнути грошову пеню на користь князя (віра). Насильницька смерть жінки була тотожною з нанесенням важких тілесних ушкоджень чоловіку. Усе це дає нам зрозуміти вагомість становища жінки, та рівень покарання за злочини здійснені проти цієї особи.
Незважаючи на це, існували норми, які обмежували свободу та певні права жінок у Русі. Відповідно до ст. 53 Церковного статуту Ярослава, дорога до політичного та соціального життя держави жіночому населенню була закрита. Також обмежувалися в правах у повсякденному житті, зокрема, їм заборонялося з’являтися серед людей без присутності чоловіка та вести відчужений спосіб життя [3, c. 42].
Таким чином, жінки в княжу добу України перебували у досить вигідному становищі в порівняні з іншими країнами Європи, вони користувалися широкими майновими та спадковими правами, які регулювало та захищало тодішнє давньоукраїнське законодавство.
Література:
1. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т.1. Методологічні та історично-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / за заг. ред. Цвіка М. В., Петришина О. В. Харків : Право, 2008. 728 с.
2. Руська правда : ( Коротка та Просторова редакції). Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. для юрид. вищ. навч. закладів і ф-тів: у 2 т. Т. 1 : З найдавніших часів до поч. XX ст. / за ред. Гончаренка В. Д. Київ, 1997. 645 c.
3. Статут князя Ярослава про церковні суди : ( Просторова редакція). Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. для юрид. вищ. навч. закладів і ф-тів: у 2 т. Т. 1 : З найдавніших часів до поч. XX ст. / за ред. Гончаренка В. Д. Київ, 1997. 645 с.
4. Гендерний аналіз українського суспільства. Київ : ПРООН, 1999. 453 с.
5. Ухач В. З. Історія держави і права України. Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
