У ст. 127 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за катування. Проте дана норма є загальною по відношенню до ст. 438 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за «жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій» [1], що підлягає застосуванню якраз під час воєнних дій та інших збройних конфліктів та є бланкетною, відсилаючи до цілої низки міжнародних актів.
Сутність катування як воєнного злочину розкривається в актах як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання 1984 року, Женевська Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях від 12 серпня 1949 року, Женевська Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 року, Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, Женевська Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, Римський статут МКС тощо.
Відповідно до ст. 8 Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду, воєнні злочини є грубим порушенням Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме – це «будь-яке з таких діянь проти осіб або майна, що охороняються згідно з положеннями відповідної Женевської конвенції; інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права; у разі збройного конфлікту неміжнародного характеру, грубі порушення статті 3, спільної для чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме: будь-яке з таких діянь, вчинених стосовно осіб, які не беруть активної участі у бойових діях, у тому числі військовослужбовців, що склали зброю, та осіб, виведених зі строю в результаті хвороби, поранень, тримання під вартою чи з будь-якої іншої причини; інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у збройних конфліктах неміжнародного характеру в установлених рамках міжнародного права» [2].
Конвенцією проти катувань від 10 грудня 1984 року Генеральною не передбачено жодних відступів навіть під час війни та визначено катування як «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди» [3].
Аналіз складів воєнних злочинів дозволив зробити висновок, що вони «характеризуються певною сукупністю ознак, зокрема: діı̈, що складають об’єктивну сторону воєнних злочинів, вчиняються під час збройного конфлікту і є пов’язані з ним; учинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм міжнародного гуманітарного права; такі діı̈, як правило, вчиняються комбатантами або особами, які можуть віддавати ı̈м накази; об’єктом посягання є особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (чи ı̈х права); дані злочини завжди вчиняються умисно або із грубоı̈ необережності [4, с. 122–125].
Таким чином, на основі вказаних ознак стало можливим розроблення криміналістичної класифікації воєнних злочинів, що враховує як криміналістичні, так і кримінально-правові критерії. Зокрема, катування як воєнний злочин можна виділяти в межах криміналістичної класифікації «за способом учинення на воєнні воєнні злочини: пов’язані з сексуальним насильством; пов’язані з катуванням осіб чи іншим нелюдським поводженням; пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю; воєнні злочини, пов’язані з незаконним позбавленням волі; пов’язані із незаконною депортацією; пов’язані із взяттям заручників; пов’язані з умисним вбивством; вчинені з використанням отруйної зброї; пов’язані зі знищенням/привласненням майна тощо» [5]. Крім того, особливості методики розслідування катувань диференціюватимуться залежно від особи потерпілого: катування щодо цивільного населення; катування щодо військовослужбовців; катування щодо суб’єктів, задіяних у наданні гуманітарної допомоги/місії з підтримання миру; катування щодо дітей тощо.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний кодекс України: від 05.04.2001 р. № 2341-III. Верховна Рада України: офіційний веб-портал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n3040
2. Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду: міжнародний документ, статут Міжнародних судів, Організації Об’єднаних Націй від 17.07.1998. Верховна Рада України: офіційний веб-портал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#n692.
3. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання 1984 року
4. Репецький В.М., Лисик В.М. Поняття та ознаки воєнних злочинів. Альманах міжнародного права. 2009. № 1. С. 120–125.
5. Пчеліна О.В., Пчелін В.Б. Криміналістична класифікація воєнних злочинів. Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу в умовах воєнного стану. Харків, 2022. С. 334-338.
_______________________
Науковий керівник: Кравчук Петро Юрійович, кандидат юридичних наук, доцент, ПВНЗ «Європейський університет»
|