Анотація. Стаття присвячена дослідженню особи злочинця-корупціонера відповідно до ст. 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України. В межах кримінологічної характеристики особи визначено та розкрито роль соціально-демографічних ознак, які впливають на особу-корупціонера. Охарактеризовано та розкрито питання гендеру, віку, освіти, сімейного стану, а також судимості при вчиненні відповідних злочинів.
Постановка проблеми. Незважаючи на те, що Україна досягла значного прогресу на шляху до верховенства права, подальша боротьба з корупцією залишається однією з головних вимог суспільства [1]. Наразі, як неодноразово підкреслюють науковці, питання протидії корупції є надзвичайно важливим для нашої держави [2; 3; 4; 5; 6]. За своєю важливістю воно поступається лише питанню протидії злочинам, пов'язаним з агресією проти України, з огляду на шкоду, яку вона завдає державі та її народу [7; 8]. Важливе місце в механізмах протидії корупційним та пов'язаним з корупцією злочинам займають положення про декларування недостовірної інформації (ст. 366-2 Кримінального кодексу України) та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 366-3 Кримінального кодексу України), за які передбачена відповідальність в Кримінальному кодексі.
Водночас створення ефективної системи заходів запобігання цим протиправним діянням потребує встановлення кримінологічної характеристики їх суб'єктів. Важливо зупинитися на типології цієї категорії правопорушників. Елементи цієї кримінологічної характеристики дають змогу визначити найбільш ефективну систему загально-соціальних, кримінологічних та індивідуальних заходів запобігання злочинам, передбаченим статтями 366-2 та 366-3 КК України.
Метою статті є дослідження кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють злочини, передбачені статтями 366-2 та 366-3 КК України.
Представлено дослідження авторів А.А. Вознюк, В.С. Щирської, О.М. Джужи, М.В. Кікалішвілі, А.В. Андрушко, К. П. Задой, Д. В. Каменського, В. М. Киричко, Д. Г. Михайленко, Р. О. Мовчан, О. М. Рєзніка, А. В. Титко, М. І. Хавронюка та інших. Водночас низка питань у цій сфері, зокрема кримінологічна характеристика суб'єктів протиправних діянь, залишаються недостатньо вивченими та дискусійними і потребують подальших наукових розвідок.
При створенні системи соціальних, економічних, політичних, культурних, правових та інших заходів запобігання злочинам, передбаченим статтями 366-2 та 366-3 КК України, важливо враховувати різні елементи кримінологічної характеристики цих злочинів, на що слушно вказує С.Ф. Денисов. Загалом науковці дійшли висновку, що успішна боротьба зі злочинністю неможлива без урахування особистісних факторів [9, с. 152-159]; А.А. Вознюк також зазначав, що кримінологічний портрет і типологія особи злочинця є необхідною умовою ефективного запобігання злочинам. На думку С.Ф. Денисова, особистість злочинця - це сукупність істотних і усталених соціальних властивостей і ознак індивіда, а також соціально значущих біопсихологічних характеристик, які, об'єктивно реалізуючись у конкретному злочині, надають вчиненому діянню характер суспільної небезпеки, у зв'язку з чим особа притягується до кримінальної відповідальності [10, с. 157]. В.С. Щирська зазначає, що в рамках кримінології при вивченні особистості злочинця досліджуються відомості, необхідні для організації ефективного запобігання злочинам, зокрема, стать, вік, громадянство, національність, освіта, кримінальне минуле, співучасть у вчиненні злочину, наявність судимостей, наявність освіти, кримінальне минуле, співучасть у злочинах тощо. Натомість український кримінолог О.М. Джужа стверджує, що як загальнолюдський тип, особистість злочинця має не лише загальні ознаки (стать, вік, рід занять, освіта, соціальний статус тощо), а й кримінально-правові ознаки, які проявляють характер і ступінь суспільної небезпеки. У більшості випадків ці характеристики поділяються на окремі групи (соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-рольові, морально-психологічні) і складають структуру особистості злочинця.
З огляду на зазначене, а також враховуючи особливості злочинів, передбачених статтями 366-2, 366-3 КК України, в межах кримінологічної характеристики особи, яка їх вчиняє, слід виділяти:
1) соціально-демографічні ознаки (передусім відомості про громадянство, національність, стать, вік, освіту, сімейний стан, судимість);
2) соціально-психологічні та морально-психологічні ознаки (передусім риси характеру, емоційно-вольові якості, цінності, психічний стан);
3) кримінально-правові ознаки (йдеться про ознаки, які характеризують особу винного, враховуються під час призначення покарання та застосування заохочувальних кримінально-правових та кримінально процесуальних норм).
В основі кримінологічної характеристики суб’єктів злочинів, передбачених статтями 366-2, 366-3 КК України, повинні бути відомості із статистичної звітності суддів (Державної судової адміністрації України), а саме «Звіт про склад засуджених» (№ 7) за 2020-2023 рр. [11], оскільки саме ці дані характеризують правопорушників досліджуваної категорії, вину яких доведено в суді.
В межах цієї статті автор зосередиться на розкритті соціально-демографічних ознак.
По-перше, це громадянство та національність. Усі особи, засуджені за ці злочини, є громадянами України.
Гендер. Інформація про стать ув'язнених є підставою стверджувати, що ці злочини скоюють як чоловіки, так і жінки. Наприклад, у 2022 році за неправдиве повідомлення про вчинення злочину було засуджено двох осіб - чоловіка (50%) та жінку (50%). За цей період за неподання декларації було засуджено 76 осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з яких 32 (42,1%) – жінки [12, c.2].
Водночас у 2021 році з 15 осіб, засуджених за статтею 366-3 Кримінального кодексу України, лише 3 (20%) були жінками. Припускають, що таке гендерне співвідношення пов'язане переважно з тим, що на відповідних посадах у державних установах та органах місцевого самоврядування працює більше чоловіків. Крім того, науковці вважають, що жінки менш корумповані, ніж чоловіки [12], і набагато рідше погоджуються на отримання несправедливих переваг [13]. Однак гендерні відмінності у ставленні до корупції в Україні не є суттєвими.
Вік. В обох випадках суб'єктами злочинів, передбачених статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України, є повнолітні особи. Це пов'язано з нормативними вимогами до відповідних посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Ці посади можуть обіймати лише повнолітні особи, у більшості випадків після здобуття відповідного рівня освіти та досвіду роботи.
Із статистичних даних можна стверджувати, що більшість ув'язнених - віком від 30 до 65 років (84,6%); 18-25 років (3,8%), 25-30 років (9%) і ще менше - старше 65 років (2,6%) [14, с. 68].
Освіта засуджених. Важливою є характеристика рівня освіти правопорушника. Це пов'язано з тим, що відповідний рівень тісно пов'язаний із загальною культурою особи, її інтелектуальним розвитком та соціальним статусом, правосвідомістю та правовою культурою, колом спілкування, життєвими планами та можливостями їх реалізації [15, с. 75]. Той факт, що значна кількість ув'язнених має вищу або професійно-технічну освіту, свідчить про середній або високий рівень їхнього інтелекту. Однак, як справедливо зазначає А.В. Андрушко, "наявність вищої освіти у частини засуджених є формальністю, яка лише свідчить про наявність відповідних дипломів, але не підтверджує дійсної висоти їхньої культури, світогляду, моральних принципів і ціннісних орієнтацій" [16, с. 123].
У злочинах, пов'язаних з корупцією, ймовірність вчинення цих протиправних діянь не залежить від освітнього рівня суб'єкта. Іншими словами, підвищення рівня освіти не зменшує ймовірність вчинення злочинів, передбачених статтями 366-2 та 366-3 КК України. Однак це не повинно виключати того факту, що чим вищий освітній рівень суб'єкта декларування, тим менша ймовірність вчинення ним цих правопорушень або більша ймовірність їх ефективного приховування, що значно ускладнює або унеможливлює виявлення правопорушень правоохоронними органами (останнє стосується лише випадків декларування недостовірної інформації).
Важливою характеристикою особи є інформація про її кримінальне минуле (наявність чи відсутність непогашеної чи незнятої судимості, або навпаки, наявність чи відсутність судимості в минулому). Кримінальне минуле може свідчити про негативну соціальну орієнтацію особи та її кримінальний досвід.
За даними українських судових органів, у 2022 році лише одну особу з однією непогашеною судимістю було засуджено за неподання декларації [16, c.125]. Такі випадки є винятком; особи, які мають судимість, не можуть обіймати посади, пов'язані з виконанням повноважень в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Відсутність судимості може бути пов'язана з високим соціальним статусом, міцними соціальними зв'язками, державною службою, високою заробітною платою на державній службі тощо. Однак це не виключає випадків притягнення зазначених суб'єктів до адміністративної відповідальності за різні правопорушення, в тому числі пов'язані з корупцією.
Сімейний стан. Сімейний стан справедливо визнається важливим регулятором поведінки людини. Сімейний стан має особливе значення, оскільки члени сім'ї можуть бути причетні до декларування недостовірної інформації, а також можуть бути власниками незаконних активів або отримувати їх від суб'єкта декларування чи третіх осіб. Як свідчить практика, суб'єкти декларування, яких звинувачують у декларуванні недостовірної інформації, під час побудови своєї позиції захисту можуть посилатися на те, що недостовірні відомості були внесені членом сім'ї [17, c. 56].
До цієї категорії належать як одружені, так і неодружені правопорушники: за даними А.М. Черенкова, 71,4% одружених правопорушників, які подали завідомо недостовірну інформацію, перебували у шлюбі. Цікавим фактом є те, що в деяких випадках розлучення є фіктивними і здійснюються виключно з метою приховування значного майнового стану сім'ї. Насправді ж розлучені особи продовжують жити разом, ведуть спільне господарство і мають взаємні права та обов'язки [17, с. 44].
Враховуючи викладену вище інформацію, М.В. Кікалішвілі слушно зазначає, що в нашій державі треба розробляти адекватні шляхи вдосконалення стратегії і тактики протидії явищу корупції та корупційній злочинності, враховуючи особливості кризового стану життя суспільства. Дієвий механізм реагування на прояви корупції можна виробити лише за умови системного підходу до запобігання злочинності такого роду [18, c.2].
Висновки. На основі результатів дослідження статистичного звіту про склад засуджених у 2022 році автори розробили кримінологічний портрет осіб, які вчинили злочини, передбачені статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України. Результати показали, що більшість з них - чоловіки (56,4%) віком 30-65 років (84,6%), громадяни України (100%), з вищою (35,9%) або професійно-технічною (32%) освітою, без судимостей (98,7%), одружені або неодружені. Вони працюють на державній службі нижчої та середньої ланки або на інших посадах.
Багато характеристик осіб, які вчиняють ці злочини, зумовлені їхнім становищем як уповноважених осіб на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до яких, як правило, застосовуються такі нормативні вимоги, як громадянство, освіта та професійний досвід. Суб'єкти злочинів, передбачених статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України, вчиняють ці протиправні діяння одноосібно, однак до них можуть бути залучені інші особи (члени сім'ї або помічники). Мотиви та цілі злочинних дій можуть бути різними і не обов'язково пов'язані з незаконним накопиченням коштів. Серед суб'єктів злочинів, передбачених статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України, можна виділити корупціонерів, які прагнуть приховати результати своїх незаконних накопичень, та інших правопорушників, які перебувають або перебували на посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антикорупційна стратегія на 2021–2025 роки, затверджена Законом України «Про засади державної антикорупційної політики на 2021–2025 роки» від 20 червня 2022 року No 2322-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2322-20#Text.
2. Вознюк А., Титко А. Кримінально-правова модель протидії незаконному збагаченню в Україні. Вісник Пенітенціарної асоціації України. 2019. No 2. С. 46–62. URL: https://doi.org/https://doi.org/10.34015/2523-4552.2019.2.05.
3. Вознюк А.А. Корупційні кримінальні правопорушення: концептуальні проблеми в контексті реформування кримінального законодавства України. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2020. No 2 (20). С. 21–32. doi: https://doi.org/10.33270/04202002.21.
4. Дудоров О. Кримінально-правові аспекти незаконного збагачення (погляд теоретика в очіку-ванні судової практики). Юридичний науковий електронний журнал. 2017. No 1. С. 129–142. URL: http://lsej.org.ua/1_2017/35.pdf.
5. Луценко Ю. В. Протидія злочинності в сучасних умовах. Соціально-правові студії. 2020. Ви-пуск 1(7). С. 79–84. http://www.sls.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/arhiv/sps_ 01(7)_2020/12.pdf.
6. Мовчан Р.О., Янівський В.М. Криміналізація діянь, передбачених статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України: аналіз на предмет відповідності принципу суспільної не-безпеки. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. No 7. С. 74–78. URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-7/14.
7. Вознюк A.A., Жук І.В. Порушення законів і звичаїв війни: безпосередні об’єкти, предмети та потерпілі від злочину. Загальні положення «jus in bello». Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2022. Вип. 4 (100). С. 57–74. URL: https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.57-74.
8. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 20232018. Кваліфікація та розслідування порушення законів і звичаїв війни: наук.-практ. посіб. / А.А. Воз-нюк, І.В. Жук, О.В. Таран, С.С. Чернявський та ін.; за заг. ред. М.С. Цуцкірідзе, В.В. Чернєя, А.А. Вознюка. К.: Норма права, 2023. 322 с.
9. Денисов С.Ф. Особа злочинця у кримінологічній теорії України. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2020. No 1 (22). С. 152–159.
10. Вознюк А.А. Концептуальні засади запобігання суспільно небезпечним діянням. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2016. No 2 (99). С. 156–165.
11. Судова статистика. No 7. Звіт про склад засуджених. 2022 р. Судова влада України: [сайт]. URL: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/zvit_dsau_2022.14. Agerberg M. Perspectives on Gender and Corruption. The Quality of Governance Working Paper Series, University of Gothenburg. 2014. No. 14.
12. Swamy A., Knack S., Lee Y., Azfar O. Gender and corruption. Journal of development economics.2001. No. 64(1). P. 25–55. URL: https://doi.org/10.1016/S0304-3878(00)00123-1.
13. Волуйко О.М. Гендерні відмінності у ставленні до корупції в Україні та інших країнах. Юридична психологія. 2021. No 1 (28). С. 21–25. doi: https://doi.org/10.33270/03212801.21.
14. Джужа О.М., Василевич В.В., Гіда О.Ф. та ін. Профілактика злочинів: підручник. Київ: Атіка. 2011. 720 с.
15. Кримінологія : підручник / за заг. ред. О.М. Джужі. Київ: Юрінком Інтер, 2002. 416 с.
16. Андрушко А.В. Теоретико-прикладні засади запобігання та протидії злочинам проти волі, честі та гідності особи: монографія. Київ: Ваіте. 2020. 123-125 с.
17. Черенков А.М. Криміналістична характеристика суб’єкта декларування недостовірної інформації. Підприємництво, господарство і право. 2019. No 7. С. 222‒226. DOI https://doi.org/10.32849/2663-5313.2019.7.40.
18. Кікалішвілі М.В. Удосконалення стратегії й тактики протидії корупційній злочинності. Київський юридичний журнал, Вип.2, 2022. С.2. DOI: https://doi.org/10.32782/klj-2022-2.03.
_________________________
Науковий керівник: Кікалішвілі Марія Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінальної політики та кримінального права права інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
