Передмова. Динаміка внесення змін до Кримінального кодексу України відпочатку війни свідчить, що кримінальний закон не був достатньо готовий до застосування в умовах війни. Передусім йдеться про те, що низку діянь, що є суспільно небезпечними, взагалі не було виокремлено як злочинні. Деякі вже існуючі статті потребували нагальних змін, щоб диференціювати кримінальну відповідальність.
Ключові слова: злочин, кримінальний проступок, кримінальна відповідальність, покарання, колаборація, колабораційна діяльність, державна зрада, пособництво державі-агресору.
Метою статті є розгляд унесених до кримінального закону держави змін, які стосуються кримінальної відповідальності за державну зраду та колабораційну діяльність. Для цього у ході дослідження вивчено законодавство, яким внесено зміни до КК України, відповідні законопроєкти із пояснювальними записками до них, позиції вітчизняних учених щодо внесених змін.
Результати й висновки. Зважаючи на проведене дослідження, слід констатувати, що колабораційна діяльність має високий рівень суспільної небезпечності, а тому її необхідно криміналізувати. Суворість покарань за такі дії залежить від типу колабораціонізму. Науковці та правозастосовники, аналізуючи український досвід і зміни до кримінального законодавства у зв’язку із війною, повинні чітко окреслити кримінально каране коло діянь, які є державною зрадою, і дослідити, чи немає суспільно небезпечних діянь, що вочевидь шкодять національній безпеці, проте залишаються поза межами державної зради.
Виклад основного матеріалу.
З початком широкомасштабного вторгнення та з метою оперативного реагування на загрози національній безпеці у Кримінальний кодекс внесено дві нових статті – колабораціонізм (стаття 111-1) та пособництво державі агресору (стаття 111-2). До 2022 року особам, які підозрювались у колабораціонізмі інкримінували 111 ст. КК України «Державна зрада». Виходячи з аналізу законодавства, державна зрада полягає у переході на бік ворога, шпигунстві та наданні іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Ці діяння можуть вчинятися як у мирний час, так і під час військового стану та в умовах тимчасової окупації. Тоді як колабораційна діяльність може здійснюватись виключно у період збройного конфлікту або окупації територій.
Згідно зі статтею 111-1 Кримінального кодексу України, колабораційна діяльність під час воєнного стану є злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність. Передбачені у законі покарання можуть бути досить суворими, включаючи позбавлення волі на тривалий термін.
Український правознавець-кримінолог М.І. Хавронюк в аналізі статті про колабораційну діяльність дає чітке роз`яснення стосовно відмежування кримінальних правопорушень, передбачених цією статтею, від інших кримінальних правопорушень, зокрема від державної зради.
Термін колаборація (від фр. collaboration – «співробітництво») означає діяння, що здійснюється:
В умовах окупації (це, однак, не означає, що кримінальне правопорушення не може вчинятися за межами окупованої території. Наприклад, особа може провадити господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором (ч. 4 ст. 111-1 КК), перебуваючи за кордоном України;
У формі співпраці з державою-агресором. Характерною ознакою співпраці є добровільність, попри те, що вона зазначена у ст. 111-1 КК лише щодо п’яти форм цього кримінального правопорушення. Співпраця може бути спрямована на сприяння здійсненню збройної агресії та тимчасової окупації, уникненню відповідальності певних осіб за здійснення такої агресії й окупації тощо;
Представниками населення держави (як громадянами, так і не громадянами);
З метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам.
Попри те, що про співпрацю (взаємодію) згадано лише в частинах 4 і 6 ст. 111-1 КК, в усіх інших частинах цієї статті обов’язковою ознакою діяння також є відверта чи прихована співпраця з державою-агресором (у т.ч. через незаконні органи, які створюються на окупованій території).
Усі чотири наведені ознаки дають (хоча іноді і недостатню) можливість відмежувати діяння від тих, що передбачені у статтях 111 та 436-2 КК.
З приводу розмежування ч. 4 ст. 111-1 КК України та ч. 1 ст. 111-2 КК України, в частині передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням та/або окупаційній адміністрації державиагресор, О. О. Дудоров та Р. О. Мовчан більше схиляються до думки, що передача матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора все ж має кваліфікуватися за ч. 4 ст. 111-1 КК України, для інкримінування якої, до речі, не потрібно встановлювати наявність мети завдання шкоди Україні.
Для розв’язання проблем, які виникають у практиці застосування статті 111-1 КК України, у Верховній Раді України була зареєстрована низка законопроєктів.
Так, був зареєстрований Проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та суміжні кримінальні правопорушення» (р.н 7570).
Даним законопроєктом пропонується усунути недоліки в частині перетину складів злочинів, зокрема:
• визначити відмінні ознаки складу злочину «колабораційна діяльність» (стаття 111-1 КК України) для її відмежування від державної зради (стаття 111 КК України), виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників (ст. 436-2 КК України) та від інших суміжних кримінальних правопорушень;
• виключити відповідальність за публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України зі стаття 111-1 КК України, оскільки відповідальність за такі діяння передбачається статтею 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»;
• виключити статтю 111-2 КК України «Пособництво державі-агресору», оскільки вона передбачає колабораційну діяльність в її окремих формах, які вже визначені у статті 111-1 КК України, а окремі її положення включити до тексту цієї статті 111-1.
Крім того, даний законопроєкт пропонує виділення тих видів діяльності, які напряму заборонені та можуть кваліфікуватися як заборонені за статтею 111-1 КК України. Такий формат викладення допомагає усунути двозначність тлумачення і логічно доповнює кримінальне законодавство, яке визначає суспільно небезпечні діяння, які є кримінальними правопорушеннями, а не правомірні види діяльності. Запропоноване викладення статті 111-1 враховує елементи складу кримінального правопорушення, а тому забезпечить ефективне застосування статті на практиці.
Аналіз слідчої та судової практики дозволив виокремити основні труднощі застосування статті 111-1, а саме:
а) відсутності критеріїв розмежування кваліфікації діянь за статтями 111, 111-2 та 436-2 та статтею 111-1, що створює проблеми подвійної кваліфікації та порушує принцип правової визначеності;
b) неспівмірність покарання за діяння, що можуть бути кваліфіковані за статтею 111-1 або суміжними статтями – в окремих випадках покарання занадто суворе, в інших – не виконує функцію виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень особою.
Зміни до законодавства щодо уточнення видів та способів діяльності, зокрема, на тимчасово окупованій території, які можуть кваліфікуватися як неправомірні та встановлення чіткого розмежування кваліфікації таких дій за статтями 111, 111-1, 111-2 та 436-2 КК, є необхідними.
Втім, їх викладення, запропоноване у урядових законопроєктах р.н. 7646, 7647 щодо особливостей діяльності на тимчасово окупованій території України, не вирішує проблеми неоднозначності формулювання і потребує доопрацювання.
Оптимальним варіантом є виділення тих видів діяльності, які напряму заборонені та можуть кваліфікуватися як заборонені за статтею 111-1, адже це сприятиме недвозначності тлумачення і таке доповнення відповідає логіці кримінального законодавства.
Введення нового складу злочину, запропонованого законопроєктом р.н. 8077, становить загрозу для захисту прав та інтересів громадян України, що знаходяться на тимчасово окупованій території.
Найбільш ефективним в контексті розмежування виглядає законопроєкт р.н. 7570 і запропонований в ньому спосіб сформулювати відмінні ознаки складу злочину “колабораційна діяльність” (стаття 111-1 КК України) для її відмежування від державної зради (стаття 111 КК України), виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників (ст. 436-2 КК України) та від інших суміжних кримінальних правопорушень, а також виключити відповідальність за публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України зі статті 111-1 КК України та виключити статтю 111-2 КК України з метою усунути множення статей Кримінального кодексу, що містять ті ж склади злочинів при встановлені за них різних санкцій.
Висновок. Підсумовуючи все вищесказане, можна дійти висновку, що сьогоднішня складна ситуація в країні є викликом для усіх сфер її життєдіяльності. І хоча прийняття змін до Кримінального кодексу України мало б вирішити всі проблеми щодо кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення, на практиці з’явилися нові, пов’язані з відмежуванням даного правопорушення з суміжними правопорушеннями.
Проведене дослідження надало загальне розуміння про необхідність прийняття та вдосконалення теоретичних та практичних аспектів кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.
Література:
1. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 3.03. 2022 року No 2108-IX.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#Text2
2. Кримінальний кодекс України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
3. Кузнецов В. В., Сийплокі М. В. Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність як новий виклик сьогодення. Науковий вісник УжНУ. Серія : Право. 2022.№ 70(1). С. 381–388.
4. Долгорученко Д. Колабораціонізм як феномен війни та наукове поняття в межах історико-правових досліджень. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2022. № 56. С. 16–19. URL:https://doi.org/10.32841/2307-1745.2022.56.4
5. Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за колабораціонізм. Аналіз статті про колабораційну діяльність. 28.04.2022
https://pravo.org.ua/blogs/kolaboratsijna-diyalnist-nova-stattya-kryminalnogo-kodeksu/
6. Дудоров О. О., Мовчан Р. О. Відповідальність за пособництво державі-агресору: проблеми кваліфікації та вдосконалення кримінального закону. Вісник Асоціації кримінального права України. 2022. № 2 (18). С. 104
7. Павликівський В.І. Сучасні теоретичні та прикладні проблеми кримінального права. 2023
https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/1ca4a47a-f93e-4cb9-bc86-f060408b394a/content.
______________________
Науковий керівник: Кікалішвілі Марія Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінальної політики та кримінального права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|