Вступ. Згідно комунікативної концепції права принцип лояльності належить до числа найдавніших та найбільш складних, контекстуально і ціннісно зумовлених принципів права [1, C. 20]. Етимологічно цей принцип укорінений, як зазначає Світлана Бобровник, у франкомовному терміні loyal – вірний, відданий. Тобто, генетично він має інтерсуб’єктивну природу та задає певний характер взаємовідносинам відповідних суб’єктів права. Найтиповішими проявами цього принципу права на практиці Світлана Бобровник називає: 1) вірність суб’єктів права законам та легітимним вимогам органів влади, що проявляється в усвідомленому виконанні ними їх обов’язків і вчиненні правомірних дій; 2) у поважному ставленні суб’єктів права до рішень публічної влади; 3) у доброзичливому ставленні суб’єктів права до всіх інших аналогічних суб’єктів [2, C. 526].
Окремі ціннісні аспекти та особливості прояву феномену лояльності в демократичних суспільствах інноваційно розкривають у своїх дослідженнях Валерія Поєдинок та інші автори [3; 4].
Наразі сенс принципу лояльності як його тлумачить первинне право ЄС найбільш стисло і системно викладено у ч. 3 ст. 4 Договору про заснування Європейського Союзу (далі – ДЄС), хоча розкриттю його змісту слугує і ч. 2 цієї ж статті. В ч. 3 ст. 24 ДЄС цей принцип названо буквально. Окремі аспекти змісту принципу лояльності розкриває ч. 2 ст. 13 ДЄС, а також ряд статей Договору про функціонування Європейського Союзу (далі – ДФЄС), до прикладу, ст. 49, ст. 168, ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 325, ст. 351 та ряд інших статей ДФЄС.
Метою дослідження є з’ясування природи і структурних елементів принципу лояльності за первинним правом ЄС.
За основу пізнавального інструментарію взято аксіологічний підхід та методи системного і функціонального аналізу.
Виклад основних результатів дослідження. 1. Природа принципу лояльності за первинним правом ЄС. Аналіз первинного права Європейського Союзу, пов’язаної практики Суду ЄС та доктрини права Євросоюзу переконує, що принцип лояльності належить до найбільш загальних принципів цього правового порядку. Він передусім зумовлений його основною метою і природою, відповідає духу права ЄС як sui generis, а тому був взятий разом з рядом інших таких же фундаментальних принципів цього пласту правової матерії за основу при створенні і визначенні засад функціонування Європейського Союзу. Квінтесенцію природи принципу лояльності складає те, що він наскрізь пронизує всю правову систему ЄС, є одним із визначальних її системоутворюючих чинників, надає цій системі права необхідної пластичності і динамічності, є запорукою її особливої стійкості і життєздатності. Не випадково Суд ЄС в одному зі своїх ключових рішень щодо принципу лояльності класифікував його як «принцип, властивий правовому порядку Співтовариства в цілому» [5, para 39]. Прикметно, що при цьому він навіть не зіслався на ч. 3 с. 4 ДЄС як на аргумент свого висновку.
Аналогічне тлумачення принципу лояльності Судом ЄС також міститься у його рішеннях в справах Комісія проти Португалії, Бельгія проти Комісії, Комісія проти Іспанії, Комісія проти Бельгії та в ряді інших рішень Суду ЄС. При цьому нормативного визначення принципу лояльності Суд ЄС не наводить, очевидно, з огляду на його контекстуальний характер.
На нашу думку, найбільш стисле і водночас ємне доктринальне визначення принципу лояльності як «підвищеного обов’язку діяти добросовісно» [6, para 83] суб’єктів права ЄС дає Генеральний адвокат у справі Греція проти Комісії.
Позитивний зміст принципу лояльності концентровано і стисло викладено у ч. 3 ст. 4 ДЄС. Він полягає в тому, що Євросоюз і держави-члени відповідно до принципу їх відкритої співпраці з повною взаємною повагою надають одне одному всебічну допомогу у виконанні завдань, що випливають з Установчих Договорів. При цьому держави-члени, наголошується у ній, вживають всіх необхідних заходів, як загальних, так і спеціальних, з метою забезпечення виконання зобов’язань, які постають із вищезазначених Договорів чи випливають з інших правових актів інституцій Союзу. В якості своєрідного резюме в цій частині ст. 4 ДЄС наголошується, що держави-члени не тільки сприяють виконанню завдань Союзу, але й утримуються від будь-яких дій, які можуть загрожувати досягненню цілей ЄС [7]. Цим саме вкотре наголошується на визначальній ролі з поміж усіх суб’єктів права Союзу саме держав-членів як засновниць цього правового порядку.
Системний та функціональний аналіз змісту ч. 3 ст. 4 ДЄС переконує, що положення, за допомогою яких конституцієдавець ЄС виклав зміст принципу лояльності, настільки загальні, що їх самостійне застосування у повсякденній правозастосовній практиці суб’єктів права ЄС, особливо в судовій практиці національних судів держав-членів, вельми проблематичне. Тому у таких випадках на них зазвичай посилаються в контексті зі значно конкретнішими положеннями як Установчих Договорів, так і актів похідного (вторинного) права Союзу. Водночас цим положенням належить нічим незамінима роль фундаментальних світоглядних орієнтирів і методологічних інструментів в еволюції права ЄС в цілому, в оцінці його загального стану і тенденцій змін у ньому. Зокрема, за оцінкою коментаторів ДЄС, ДФЄС та Хартії основоположних прав ЄС, принцип лояльного співробітництва зіграв ключову роль у створенні автономного правопорядку ЄС і у «формуванні принципів, що регулюють тлумачення та застосування права ЄС» [8, С. 1279].
2. Структурні елементи принципу лояльності за первинним правом ЄС. Як уже було відзначено у попередній частині дослідження, це багатоаспектний і складний принцип, який стосується усіх рівнів відносин всередині Євросоюзу. Так, ч. 1 ст. 13 ДЄС визначає інституційну структуру ЄС, до якої належать Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада, Європейська Комісія, Суд ЄС, Європейський центральний банк і Рахункова палата, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті усі вони "взаємодіють на засадах відкритої співпраці». Це зумовлено не тільки тим, що їх усі об’єднують спільні цінності, але й функціонально, оскільки інститути Союзу відповідно до його первинного права неможливо чітко розділити на законодавчі, виконавчі і судові, так як чимало їх повноважень мають розділений характер між відповідними інституціями ЄС. Ч. 2 ст. 13 ДЄС відображає принцип інституційного балансу, який є складовою частиною більш загального принципу лояльності та означає, що кожна інституція ЄС здійснює свої повноваження із врахуванням повноважень інших інституцій. Цей структурний елемент принципу лояльності у правовій доктрині ЄС зазвичай називають інституційною лояльністю.
Ще однією умовою функціонування ЄС є наявність постійно діючих висхідних та низхідних зав’язків між державами-членами та інституціями Євросоюзу. В цьому полягає квінтесенція усього первинного права ЄС. Так, утворюючи Союз, держави-члени взяли на себе зобов’язання лояльно співпрацювати зі своїм дітищем. Цей напрямок їх співпраці маніфестує уже ч. 1 ст. 1 ДЄС, відповідно до якої держави-члени наділяють Союз компетенцією для досягнення спільних цілей [7, с. 18]. А парадигмальна правова матриця цього вектору лояльної співпраці держав-членів з Євросоюзом закладена у ст. 10 ДЄС. Відповідно до цієї матриці функціонування ЄС ґрунтується на засадах представницької демократії. Як один з ключових та системоутворюючих елементів цієї демократії держави-члени представлені в Європейській Раді очільниками держав чи їх урядів, а у Раді – їхніми урядами[7, с. 17]. Окрім того, цей напрямок співпраці з Євросоюзом стосується також всіх установ держав-членів включно з національними судами. В доктрині права ЄС його зазвичай називають вертикальною висхідною лояльністю.
Протилежним вищезазначеному елементу принципу лояльності є елемент, що називається вертикальна низхідна лояльність. Цей елемент також пронизує усе первинне право Союзу. Першопочатково на нього вказує ст. 4 ДЄС, а більш детально про його найфундаментальніші прояви йдеться у ст.ст.13-19 Розділу ІІІ «Положення про інститути» ДЄС [7, с. 18-23]. На більш прикладному рівні цей структурний елемент принципу лояльності розкрито у багатьох статтях ДФЄС та інших актах права ЄС.
Четвертим структурним елементом принципу лояльності є так звана горизонтальна лояльність. Його квінтесенція стосується посиленої відкритої співпраці між собою держав-членів. Принагідно зазначимо, що в цілому ряді спеціальних досліджень цього принципу саме з цього елементу починають аналіз його структури, пояснюючи це його генетичною укоріненістю, а саме що біля витоків ЄС стоять держави-члени. Цей елемент принципу лояльності також пронизує усе первинне право Євросоюзу. Ряд опорних методологічних положень цього елементу сформульовано у ст. 20 Розділу IV «Положення про посилену співпрацю» ДЄС. В них йдеться про те, що відповідно до природи ЄС держави-члени зобов’язані лояльно співпрацювати між собою [7, с. 23-24].
Висновки. Принцип лояльності за первинним правом ЄС належить до числа найфундаментальніших і найскладніших його принципів. Він пронизує все первинне право Союзу і є однією із його системоутворюючих засад. Це багатоаспектний принцип, який включає в себе у якості його структурних елементів інституційну лояльність, вертикальну висхідну лояльність, вертикальну низхідну лояльність та горизонтальну лояльність. Ці модуси лояльності перебувають між собою в динамічному ціннісному і функціональному взаємозв’язку та взаємодії їх між собою.
Література:
1. Habermas J. The Theory of Communicative Action. Vol. 2. Lifeworld and System: A Critique of Functionalist Reason / Transl. by T.McCarthy. Boston: Beacon Press. 1987. 463 p.
2. Бобровник С.В. Лояльність. Юридична енциклопедія. З том. К-М. Київ: Вид. «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана. 2001. 792 c.
3. Poiedynok Valeriia; Kolohoida Oleksandra; Lukach Iryna. The Doctrine of Legitimate Expectations: Need for Limits. Journal of Advanced Research in Law and Economics, [S.l.], v. 8, n. 5, p. 1604-1609, feb. 2018. ISSN 2068-696X. Available at: <https://journals.aserspublishing.eu/jarle/article/view/1721>. Date accessed: 03 apr. 2024.
4. Kolohoida, O., Lukach, I., & Poiedynok, V. (2017). Legal Aspects of Corporate Social Responsibility in Ukraine on the Way to European Integration. Croatian Yearbook of European Law and Policy, 13(2017), 291–312. Retrieved from https://www.cyelp.com/index.php/cyelp/article/view/279
5. Judgment of the Court of Justice, Brasserie du pêcheur and Factortame, Joined Cases C-46/93 and C-48/93. 5 March 1996. URL : https://www.cvce.eu/obj/judgment_of_the_court_of_justice_brasserie_du_pecheur_a
6. Opinion of Mr Advocate General Mazák delivered on 8 May 2008. Hellenic Republic v Commission of the European Communities. Appeal – Project to set up a common diplomatic representation in Abuja (Nigeria) – Reimbursement of sums owed by the Hellenic Republic – Offsetting against the amount to be paid by the Commission under the Regional Operational Programme for mainland Greece. Case C-203/07 P. URL : https://eur-lex.europa.eu/legal-content/HR/TXT/?uri=CELEX:62007CC0203
7. Договір про Європейський Союз. Зібрання актів європейського права. Київ: Ред. журн. «Право України». 2013. Вип. 1. 1064 с.
8. Tomášek M., Šmejkal V. та ін. Коментар до Договору про функціонування ЄС, Договору про ЄС та Хартії основоположних прав ЄС. Прага: Wolters Kluwer ČR, 2024, 1780 с.
____________________
Науковий керівник: Поєдинок Валерія Вікторівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
