1. Удосконалення протидії незаконному заволодінню автотранспортом - пріоритетний напрям діяльності органів внутрішніх справ. Останні десятиліття, ця проблема стала предметом пильної уваги науковців та практиків. В 70-х роках минулого століття в науковій літературі висвітлювалися лише окремі особливості протидії викраденню автотранспорту, при цьому найчастіше такі злочини розглядалися поряд з викладенням загальних положень боротьби з крадіжками, грабежами й розбоями. В 80-х роках такі проблеми вже розглядалися як самостійний комплекс питань попередження та розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами. В 90-х роках відбулося різке збільшення кількості незаконних заволодінь автотранспортом, шляхом різноманітних за способом викрадень автомобілів, зухвалих нападів на водіїв, у тому числі, поєднаних з убивствами, застосуванням вогнепальної зброї й ін. В середині 90-х років ця тенденція загострилася, почала пов’язуватися з активізацією організованої злочинності.
2. Сьогодні ситуація вимагає пошуку нових форм і методів боротьби з незаконним заволодінням автотранспортом, а також вивчення, поширення і використання позитивного вітчизняного й закордонного досвіду. У цьому зв’язку протидія незаконному заволодінню автотранспортом, набуває міжнародного характеру. З одного боку, злочинність загострюється на національному рівні, а з іншого боку - стає усе більше транснаціональною.
Вжиті в останні роки правоохоронними органами України заходи щодо забезпечення запобігання незаконному заволодінню автотранспортом і розкриттю вже вчинених злочинних діянь, залишаються недостатньо ефективними. І хоча спостерігається зниження числа злочинних замахів на автотранспорт, однак рівень їх розкриття ще досить низький.
3. Проаналізована автором судово-слідча практика показує, що незаконні заволодіння автотранспортом, найчастіше вчиняють розгалужені організовані злочинні групи, які нерідко спеціалізуються на подібному виді кримінальної діяльності. У цих групах добре налагоджена система дій по заволодінню, перегону, прихованню й легалізації викрадених автомобілів. Такі автомобілі, як правило, переганяються в інші регіони України й за її межі, розукомплектовуються на запчастини, збуваються за підробленими документами, нерідко з використанням корумпованих зв’язків із правоохоронними органами.
З метою приховання злочину викрадені автомобілі найчастіше переганяються в держави Прибалтики, у країни Західної Європи, Білорусію, Російську Федерацію. У той же час спостерігається зворотний процес транспортування крадених автомобілів, особливо із країн Західної Європи.
Найбільш часто викрадаються або переганяються автомобілі престижних марок, розповсюджених моделей, з незначним строком експлуатації.
4. Найчастіше транспортні засоби викрадаються від будинків, неохоронюваних місць паркувань, стоянок автомашин, з гаражних приміщень, з вулиць, проїзної частини, з території автогосподарств і підприємств, охоронюваних автостоянок. Висока питома вага крадіжок, вчинених з гаражів, багато в чому визначається поганою охороною й неналежною технічною укріпленістю. Разом з тим, у гаражі злочинцям набагато зручніше проводити підготовчі дії до заволодіння автомашиною, ніж на відкритому місці.
5. Злочинні групи, які організувалися для вчинення незаконних заволодінь автотранспортними засобами, як правило, формуються за місцем проживання їх активних учасників і організаторів. Як правило, це вікова група від 20 до 30 років. До складу груп часто входять особи, які перебувають у відносинах споріднення, близького знайомства або знали один одного до спільної злочинної діяльності. До викрадення автомобілів з місця зберігання (паркування) злочинці нерідко «залучають» неповнолітніх, які у випадку їх затримання мотивують свої дії бажанням «покататися». Проведені дослідження показали, що поодинці вчиняється не більше четверті незаконних заволодінь автотранспортними засобами, а питома вага злочинів, вчинених у групі із чотирьох чоловік і більше, становить майже половину. Серед членів цих груп значну частину складають особи, раніше суджені за вчинення корисливих злочинів, крадіжок і викрадень автотранспорту, а також викрадень автозапчастин. Значне число злочинних замахів на автотранспорт вчиняється особами, які ніде не працюють і не навчаються.
6. Протидії досліджуваним злочинам, за оцінкою експертів Інтерполу, повинна складатися з таких елементів: а) попередження злочинів на національному рівні; б) організації контролю на кордоні держави; в) організація взаємодії на міжнародному рівні. Така протидія повинна носити довгостроковий характер, а не обмежуватися короткочасними кампаніями.
Інші іноземні фахівці акцентують увагу на більш конкретних аспектах боротьби з такими злочинами. Так, французькі фахівці вважають, що для досягнення успіхів у боротьбі із цим видом злочинів необхідні комплексні заходи й, насамперед, — жорстоке покарання за викрадення автотранспортних засобів.
7. Вивчення досвіду діяльності поліції закордонних держав, щодо попередження та розкриття незаконних заволодінь автотранспортом, дозволяє зробити такі висновки: а) проблема крадіжок автотранспортних засобів в останні роки не тільки не втрачає своєї гостроти, але й стає все більш актуальною, про що свідчить статистика росту числа цих злочинів, причому гострота проблеми перебуває в прямій залежності від кількісного росту й розмаїтості парку автотранспортних засобів і соціально-економічної ситуації в державі; б) державами прийняті спеціальні закони про боротьбу із викраденнями автомобілів, положення яких спрямовані на жорсткість санкцій за такі злочини; в) в організаційному плані поліцейські органи все більш широко вдаються до створення спеціалізованих підрозділів по боротьбі з викраденнями автотранспорту, які широко взаємодіють з громадськістю; г) поліція часто виступає ініціатором і активним учасником загальнонаціональних і місцевих програм, спрямованих на залучення населення й громадських організацій до роботи із профілактики й протидії аналізованим злочинам; д) в області попередження злочинів, пов’язаних з автотранспортом, закордонні фахівці виділяють три основних підходи: перший - полягає в тому, щоб зробити роботу поліції в цій області більше цілеспрямованою і конкретною; другий - відноситься до осіб так званого «ситуаційного» попередження крадіжок (наприклад, використання надійних замків, охоронної сигналізації); третій підхід - полягає у тому, щоб попередити в молодих правопорушників схильність до крадіжок автотранспорту ще на стадії кримінального «учнівства» (це обумовлено тим, що процес переходу від крадіжок автотранспорту, як виду пригод, до організованого й професійного злочинного ремесла відбуваються досить легко); є) відповідні галузі промисловості, найчастіше спільно з фахівцями поліції, розгорнули розробку, масове виробництво й оснащення правоохоронних органів і автовласників технічними пристроями й апаратурою, які допомагають у забезпеченні безпеки автотранспорту й розшуку викрадених автотранспортних засобів.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter