У правовій державі, орієнтованій на захист прав і законних інтересів осіб, які займаються господарською діяльністю, важливе значення відіграє система гарантій їх прав, що забезпечуються в першу чергу суб’єктами публічного адміністрування.
Поскільки на сьогодні в теорії адміністративного права і в законодавстві не існує єдиної класифікації суб’єктів публічного адміністрування скористаємось концептуальними доктринальним напрацюванням В.В. Галунька, використаним ним при здійснені класифікації суб’єктів публічного управління, які здійснюють адміністративно-правову охорону права власності [1, c.214-223]. На його погляд, серед центральних суб’єктів публічного адміністрування найбільший вклад в адміністративно-правовий захист права власності суб’єктів господарювання вносять такі органи виконавчої влади: 1) МВС України; 2) Держкомпідприємництво; 3) Антимонопольний комітет України; 4) Державна виконавча служба України та підпорядковані їм на місцях органи і посадові особи.
Провідним суб’єктом публічного адміністрування, який здійснює адміністративно-правовий захист права власності суб’єктів господарювання, є МВС України.
МВС України та підпорядковані йому органи, підрозділи і посадові особи, у сфері адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання: по-перше, зобов’язані реєструвати заяви й повідомлення про адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення правопорушень, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено; виконувати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення; охороняти на договірних засадах майно; по-друге, мають право: вимагати від громадян і службових осіб, припинення правопорушень; застосовувати передбачені законом заходи примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу; затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях спеціальної категорії осіб; складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках; накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших органів; проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту; зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю [2].
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України), його представництва і посадові особи на місцях, у сфері адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання зобов’язані здійснювати контроль за додержанням регуляторної політики, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності, при цьому мають право звертатися з поданням про звільнення з посади державних реєстраторів у разі виявлення факту порушення ними порядку проведення державної реєстрації, складати протоколи про адміністративні правопорушення та притягувати винних до адміністративної відповідальності за ст. 166-10-166-12 КУпАП тощо [3].
Антимонопольний комітет України та підпорядковані йому органи і посадові особи зобов’язані здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції при цьому мають право застосовувати низку засобів адміністративного впливу до порушників антимонопольного законодавства, в тому числі засоби адміністративного примусу [4].
Державна виконавча служба України, яка входить до складу системи органів Міністерства юстиції України, є кінцевим примусовим органом захисту права власності суб’єктів господарювання. Так, відповідно до Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні, зокрема щодо відшкодування шкоди (збитків) суб’єктам господарювання покладається на Державну виконавчу службу [5].
Державна виконавча служба України, її органи і державні виконавці, у сфері адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання, зобов’язані вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, при цьому мають право застосовувати широкого спектру адміністративно-правові засоби, зокрема: проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності за виконавчими документами; здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту на грошові кошти та інші цінності боржника; залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ; накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб.
Отже, МВС України, Держпідприємництво, Антимонопольний комітет України, Державна виконавча служба України та підпорядковані їм на місцях органи і посадові особи, які мають визначені адміністративно-правовими нормами обов’язки і права займають одне з важливих місць серед суб’єктів органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративно-правовий захист права власності в Україні. Від результатів діяльності цих органів, виконання ними своїх обов’язків понад усе залежить соціально-економічний стан нашої країни та добробут суб’єктів господарювання.
Література:
1. Галунько В. В. Охорона права власності: Адміністративно-правові аспекти : монографія / Валентин Васильович Галунько ; за ред. В. К. Шкарупи. – Херсон, 2008. – 348 с.
2. Закон України «Про міліцію» : від 20.12.1990 р., № 565-XII // ВВР УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
3. Указ Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» : від 01.06.2007 р., № 721 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 22. – Ст. 888.
4. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» : від 26.11.1993 р., № 3659-XII // ВВР України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
5. Закон України «Про виконавче провадження» : від 21.04.1999 р., № 606-XIV // ВВР України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
e-mai: Rigenko_Irina@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
