ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ, ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
14.12.2009 20:58
Автор: Твердохліб Вадим Юрійович, здобувач кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, начальник Фрунзівського районного управління юстиції Одеської області
В сучасній правовій дійсності категорія «відповідальність» пронизує всю систему законодавства України. Але в той же час, у самих різних галузях законодавства України ми не побачимо легального визначення відповідальності. Як відомо, законодавець також не дає легального поняття «адміністративна відповідальність».
У науці загальновизнано, що відповідальність – різновид юридичних наслідків, що наступають за наявності певних фактів, що це форма дії норм права на суспільні відносини.
Розглядаючи історичні аспекти виникнення інституту адміністративної відповідальності, можна визначити основну особливість адміністративної відповідальності, яка полягає в тому, що її підставою є адміністративне правопорушення, а заходами - адміністративні стягнення.
До теперішнього часу вченими-адміністративістами, такими як Д.Н. Бахрах, И.А. Галаган, Б.М. Лазарев, А.Е. Лунев та іншими виконана колосальна робота по дослідженню проблем адміністративної відповідальності, в тому числі і громадських організацій, проте не всі питання вирішені.
Тому вирішити питання відповідальності громадської організації, як юридичної особи, в даний час життєво необхідно.
В Україні інститут відповідальності юридичних осіб стає активно затребуваним і виправданим ще внаслідок того, що у нас виникає безліч господарюючих суб’єктів, які часто не мають ясної і формально встановленої структури управління або приховують її. Як наслідок, виникають труднощі при вирішенні конфліктів із законом і з’ясуванні сфер компетенції співробітників, без чого вельми утруднене притягнення до відповідальності безпосередніх винуватців правопорушень.
Особливістю юридичної відповідальності є те, що вона наступає лише в результаті порушення правових норм.
Можна визначити юридичну відповідальність, як складне правове явище, що полягає в застосуванні до особи (суб’єкта), що скоїла правопорушення, передбачених законом заходів державного примусу у встановленому для цього процесуальному порядку.
Можна визначити наступні проблеми, що пов’язані з юридичною відповідальністю громадських організацій: з якого моменту можливе притягнення до юридичної відповідальності громадської організації; чи розмежовується відповідальність керівних органів і організації в цілому.
Згідно зі статтею 25 Закону України “Про об’єднання громадян” [1] державний контроль за діяльністю об’єднань громадян здійснюється державними органами у порядку, передбаченому законодавством України. Органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту.
Громадські організації набувають правосуб’єктності з моменту офіційного визнання – легалізації. Саме з цього моменту громадські організації і підлягають юридичній відповідальності у разі вчинення правопорушення.
Правосуб’єктні громадські організації несуть відповідальність як і інші суб’єкти права. Підставою юридичної відповідальності є правопорушення, а притягнення до юридичної відповідальності можливе тільки у визначеному процесуальному порядку. Сьогодні правовою підставою для притягнення до юридичної відповідальності громадських організацій є Конституція України [2] і Закон України “Про об’єднання громадян”.
Слід відмежовувати публічно-правову (конституційну) відповідальність громадських організацій від адміністративної та кримінальної відповідальності її керівників та членів організації. При цьому слід виходити з того, що законні права та інтереси громадської організації представляють її керівні органи, які обов’язково повинні діяти відповідно до статутних цілей і завдань. Прийняття керівними органами (особами) рішень або вчинення дій, що суперечать статуту, є неправомірними. Якщо керівні органи (особи) діють в межах статуту і наданих їм повноважень, здійснюючи при цьому цивільно-правові порушення, то до відповідальності притягується організація. Громадська організація підлягає відповідальності і у випадку, якщо протизаконні рішення приймає вищий керівний орган організації, тому що у повному обсязі волевиявлення учасників організації може виражати тільки вищий керівний орган.
Слід зазначити, що чинне законодавство України прямо не передбачає, а положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не містять відповідальності за діяння, пов’язанні з незаконним обмеженням права громадянина на участь в громадській діяльності, за незаконну заборону діяльності громадських організацій та інші порушення в цій сфері.
Адміністративна відповідальність громадської організації не є відповідальністю колективною. Адже поняття колективу має свої особливості, з якими особливості поняття громадської організації або юридичної особи не збігаються.
Таким чином, відповідальність учасників первинних організацій, громадських організації в цілому і їх керівних органів повинна розмежовуватися.
Встановлення юридичної, зокрема адміністративної, відповідальності є одним із ефективних засобів забезпечення дотримання учасниками правовідносин приписів правових норм. З огляду на це, практичне значення нормативного визнання громадських організацій суб’єктами адміністративної відповідальності полягає в тому, що в ряді випадків при порушенні порядку і правил, встановлених законодавством, немає можливості встановити відповідальність безпосередньо керівних осіб.
Наглядним прикладом сказаного є Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», який набрав чинності 18 липня 2009 року та буде введений в дію з 01 січня 2010 року [3]. Потрібно зазначити, що цей закон встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами (від імені організації та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником тощо) корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до відповідальності. Дія цього закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародні організації.
Розглянувши відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи та осередку, ми бачимо наступне:
а) відокремлені підрозділи (філії, представництва) будь-якої юридичної особи відповідають субсидіарно;
б) осередки громадської організації зі статусом юридичної особи відповідають солідарно або відповідальність зовсім відсутня;
в) спілки громадських організацій – на підставі та в межах членських внесків учасників спілки; юридична особа не відповідає за зобов’язаннями своїх учасників.
В обов’язковому порядку необхідно звернути увагу на положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що вони стосуються лише людини і громадянина (фізичної особи). Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті [4].
Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб, зокрема і громадських організацій, в сучасних умовах стає могутнім важелем державного регулювання економіки. Основною особливістю цього інституту на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб є не тільки його правоохоронна, але й фіскальна спрямованість.
Вбачається, що це дослідження стане поштовхом до подальшого вивчення проблематики щодо застосування належних санкцій до громадських організацій за порушення ними вимог законодавства.
Література:
1. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р., № 2460-ХІІ зі змінами і доповненнями. – Режим доступу до закону: http://www.rada.gov.ua.
2. Конституція України: Конституція від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями. – Режим доступу до закону: http://www.rada.gov.ua.
3. Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень: Закон України вiд 11.06.2009 р., № 1507-VI // Офіційний вісник України. – 2009. – № 53. Ст. 25.
4. Справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів: Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р., N I-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. Ст. 160.
e-mail: Tverdohleb-Vadim@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter