Відповідно до ЦПК України 1963 р. факти, які згідно закону припускаються встановленими, не доводились при розгляді справи. Таке припущення могло бути спростоване в загальному порядку. Тобто, законні презумпції були прямо закріплені в нормі права - в ЦПК. Законною презумпцією, наприклад, є норма ст. 1184 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. В цій нормі вина опікуна презумується, але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямовану на доведення вини інших осіб, а, отже, на спростування презумпції своєї вини.
Повна цивільна дієздатність презумується у фізичної особи, яка досягла вісімнадцяти років (ст. 34 ЦК України) [1, с. 18].
Сімейний кодекс України у ст. 122 містить презумпцію, згідно з якою дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Отже, законні припущення (презумпції) санкціонуються законом. Їх складають юридичні факти, що входять до підстав вимог і заперечень сторін, та можуть носити суперечливий характер і бути спростовані [2, с. 196].
Вивчення стародавнього права дозволяє констатувати, що в ньому теж існували законні припущення, що були підставою для звільнення від доказування. Сказане повною мірою стосується римського права. Зокрема, на цьому факті наголошував Е.Ю. Веденєєв, який пише: «Римському праву були відомі наступні презумпції: «praesumptionen-імовірне припущення, зроблене суддею; praesumptionen - законна спростовна презумпція (сумлінність володіння); praesumptionen et jure - законна неспростовна презумпція»[3, с. 99].
Класичним прикладом неспростовної законної презумпції римського права виступає припущення Муція: дитина, народжена через 182 дні після укладення шлюбу або протягом 10 місяців після розлучення, зачата в цьому шлюбі»; якщо дитина народилася від осіб, що перебувають в шлюбі між собою, а також протягом 300 днів з моменту розірвання шлюбу, визнання його недійсним або з моменту смерті чоловіка матері дитини, батьком... визнається чоловік (колишній чоловік) матері, якщо не доведене інше». Отже, латинська формула про презумпцію законнонарожденості дітей має підставу: тому що «батьківство» (походження) неможливо довести.
Законодавство Франції також передбачає існування законних презумпцій як обставин, що не потребують доказування. Так, ст. 311 ЦПК Франції передбачає презумпцію, що зачаття дитини відбулося протягом часу, який охоплює період, що передує її народженню, починаючи з 300-го дня і до 180-го дня включно. Суд, проте, зобов’язаний розглянути будь-які докази, спрямовані на спростування цих припущень[4, с. 74].
На законні припущення, як основу звільнення від доказування вказував і М.Й.Штефан [5, с. 234].
На жаль, чинний ЦПК не зараховує законні презумпції (припущення) до підстав звільнення від доказування. Ст. 60 ЦПК вказує на те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Проте, як видається, коли йдеться не про будь-які припущення, а саме про законні припущення (презумпції), то рішення суду може ґрунтуватись на них, якщо особи, які беруть участь у справі, не спростують ці припущення. Зокрема, позивач у справі про відшкодування завданої шкоди не повинен доводити вину заподіювача шкоди, оскільки така припускається. Якщо відповідач не зможе спростувати цього законного припущення, то рішення суду буде ґрунтуватись на цьому припущенні, не зважаючи на те, що позивач не надав доказів вини відповідача. Крім цього, на підставі ст. 146 ЦПК у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для встановлення якого експертиза була призначена або відмовити у його визнанні. Отже, в даному випадку суд буде лише припускати існування чи не існування певного факту, проте, цей факт може бути покладений в основу судового рішення по справі.
Суддя Апеляційного суду Харківської області, Л. Д. Луспеник вказує на закріплення у ЦПК не тільки презумпцій, а також і фікцій як обставин, які лише визнаються існуючими, насправді ж їх немає. Так, процесуальною фікцією вважається правило, закріплене у ч. 8 ст. 76 ЦПК, згідно з якою у разі відмови адресата одержати судову повістку, особа вважається повідомленою про час і місце судового засідання [6, с. 58].
Отже, законні припущення широко використовуються в будь-якому пізнавальному процесі, в тому числі і в судовому. Наприклад, припущення роблять можливим використання в процесі судового доказування правило належності доказів, згідно з яким суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК). Як слушно зазначає Б.М.Ратушна, приймаючи доказ, суд лише припускає його здатність підтвердити чи спростувати необхідну для вирішення справи обставину, а вирішення питання про наявність чи відсутність зв’язку між доказом і обставиною, що підлягає встановленню, має відбутись під час дослідження і оцінки доказів [2,с. 197].
На законні припущення, як на підставу звільнення сторін від доказування в цивільному процесі вказує і Т.М.Кічілава, який зазначає: «презумптативні факти не потребують доказування при розгляді справи, оскільки вони згідно з законом припускаються встановленими»[7, с. 74].
Підсумовуючи вищесказане, слід позитивно оцінити такі новели ЦПК як розширення кола рішень судових органів, що мають преюдиційне значення, зарахування до підстав звільнення від доказування визнання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, обставин, що мають значення для справи. Проте, слід зазначити, що право на відмову від визнання обставин під час розгляду справи по суті на підставі ст. 178 ЦПК надане лише сторонам. Видається за необхідне усунути цю прогалину в законодавстві і надати право відмовитись від визнання, здійсненого у попередньому судовому засіданні, не лише сторонам, а і іншим особам, які беруть участь у справі, і внести відповідні зміни до ст. 178 ЦПК України.
Також не поділяємо позицію законодавця стосовно вилучення з кола обставин, що не підлягають доказуванню, законних презумпцій.
Слід зазначити, що вилучення законних презумпцій з кола підстав звільнення від доказування може призвести до значного уповільнення розгляду справ, зменшення оперативності цивільного процесу та негативно вплине на розподіл обов’язків по доказуванню між сторонами.
Видається, що у судовій практиці законні презумпції і надалі будуть належати до підстав звільнення від доказування, тому з метою усунення протиріч між теорією і практикою цивільного процесу вважаємо за доцільне долучити їх до кола обставин, що не потребують доказування (ст.61 ЦПК).
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44. – ст.356.
2. Ратушна Б.П. Обставини, що не потребують доказування // Університетські наукові записки.-Х.В-ння Хмельницького ун-тету управління і права.- 2006.-№ 3-4. С.193-198
3. Веденеев Е.Ю. Роль презумпций в гражданском праве, арбитражном и гражданском судопроизводстве // Государство и право. 1998. № 2. С. 47-51
4. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / Перевод В. Захватаева. — М.: Истина, 2004. – 141 с.
5. Штефан М.Й.Цивільний процес. Видання 2-е.- К.:Ін Юре.2001.-694с.
6. Луспеник Д. Л. Застосування у судовій практиці доказових презумпцій та фікцій у системі розподілу обов’язків з доказування за новим ЦПК України // Право України. - 2005. - № 8. - С. 56 -59.
7. Кічілава Т.М. Цивільне процесуальне право.-К.: Центр учбової літератури, 2007.-289с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
